![]() |
Мапа Галичини 1662 року |
Стаття німецького письменника Ріхарда Ваґнера "Чи був Йозеф Рот русином", передрук якої "Пошта" публікувала у числі 26 від 26.06 викликала жваву дискусію на інтернет-форумі швейцарського видання "Neue Zuericher Zeitung", на ламах якого була опублікована. Участь в обговоренні взяли зокрема відомі у німецькомовному просторі славісти та історики Східної Європи. Пропонуємо до вашої уваги уривки з цього обговорення.
***
Україна сьогодні - це нічийна земля поміж ЄС та Росією і їй загрожує знищення. Можливо, західноєвропейцям важко це збагнути, але вступ до ЄС у цьому випадку тотожний із виживанням. Повноправна країна-член ЄС чи держава-васал Москви? Бо Москва ніколи не трактувала Україну як повноправного партнера, і було б дивно сподіватися, що це зміниться. Своєю прорадянською риторикою Москва робить усе, щоб підштовхнути Україну в обійми ЄС. А останні погрози застосування ядерної зброї у випадку вступу до НАТО, сумніви у приналежності Севастополя до України і проблеми із чорноморським флотом - просто хрестоматійні приклади "політкоректності по-російськи".
Петер Келлер
Тенденційне зображення паном Ваґнером української проблематики викликає підозру в тому, що автор намагається запобігти підвищенню цін на газ коштом інших. Але було б краще, якби він залишив при собі ці доволі примітивні розумування, а про Україну писали б люди, які знають про це хоча б трохи більше.
Ґуеріно Скаффале
Так звані "критичні" статті про вступ до НАТО Польщі, Румунії чи Болгарії, які ще кілька місяців тому можна було побачити на сторінках світових газет, до болю схожі на текст пана Ваґнера: Європа вже зібрана у повному складі, охочі вступити до ЄС наразі перебувають на дуже низькому етапі розвитку і. т. д. Курйозне у цій статті хіба те, що її автора вважають поважним експертом із питань Східної Європи, але сам він репродукує антикварні тези доби холодної війни, та ще і з численними фактичними помилками, як от про походження слова "Галич", етимологію слова "голодомор" та ін. Або ж це такий собі різновид "посттравматичного" синдрому.
Роман Дубасевич
***
Ріхард Ваґнер, якого я дуже поважаю як письменника і уважного спостерігача культур Південно-східної Європи, намалював у своїй статті неправильну західноєвропейську центристську і відповідну до проросійських кліше картину Галичини та всієї України. Особливо це стосується тези про "культурно-історичне об'єднання України та Росії на базі Київської Русі". Протягом багатьох століть майже вся територія нинішньої України належала до Великого князівства Литовського та Речі Посполитої і поетапно проходила усі етапи розвитку європейської культури - ренесанс, реформацію та бароко. Лише в середині ХVІІ - XVIII ст. центральна Україна потрапила до складу Російської імперії, і лише тоді у степах східної та південної України з'явилися росіяни. Тож візантійсько-православні впливи в Україні були значно слабшими, ніж у Росії, вже не кажучи про те, що пейоративний вжиток цих понять ігнорує факт, що Візантійська імперія довший час перебувала на значно вищому етапі розвитку цивілізації, ніж Західна Європа.
Професор,
доктор Андреас Каппелер,
Інститут східноєвропейської історії Віденського університету
***
Рідко трапляються добрі статті про Україну. Ріхард Ваґнер написав саме таку. Україна ні в кого нічого не забирала і нічого не загарбала, усі свої території вона отримала мирним шляхом. Останній шанс для важливих коректур був у цієї країни у 1991-му. І сьогодні цей шанс втрачено.
Андреас Сольф,
бізнесмен, часто курсує поміж Потсдамом і Києвом
***
Невеличке зауваження: хіба ми тут, у Німеччині, не залежні від ро-сійського газу так само, як українці? Було б дивно, якби Україна купувала газ у Норвегії.
Андреас Штайн
Стаття Ріхарда Ваґнера не витримує жодної критики. Початкові зауваження про економічні та інші зв'язки між Росією та Україною примушують сумніватися в ерудиції автора. Аргумент про те, що саме західні українці розвалом Габсбурзької імперії закрили собі шлях до ЄС, може хіба здивувати кожного більш-менш компетентного історика. Яким чином тоді Німеччина потрапила до НАТО та ЄС?
Тарік Цирил Амар
Аргументи пана Ваґнера здаються мені дуже суперечливими. Спершу він стверджує, що територія Галичини була насильницьким способом приєднана до Габсбурзької імперії внаслідок поділу Польщі, а потім звинувачує у розвалі цієї імперії народи, чиє прагнення незалежності було пригноблене у складі монархії. Аби збагнути, що насправді все було не так просто, не потрібно читати книг Йозефа Рота. Але авторові не зашкодило б зазирнути у підручники з історії.
Йозеф Рот, ясна річ, не був русином, бо це було б анахронізмом. Але він не був і австрійським письменником, як стверджують енциклопедії. З його книг чітко і недвозначно випливає, що він почувався громадянином Габсбурзької імперії, сутність і привабливість якої полягала саме у співіснуванні багатьох народів. Ось дві цитати, які доводять, що питання національності, тої, яку людина обирає собі сама, або яку отримує, це зовсім не прості питання:
Ґустав Малер: "Я почуваюся позбавленим батьківщини, я народився у Богемії, а живу серед австрійців, німців. Я єврей посеред цілого великого світу".
Альберт Ейнштейн: "Якщо моя теорія відносності виявиться правильною, німці назвуть мене німцем, а французи громадянином світу. А якщо моя теорія виявиться хибною, французи скажуть, що я німець, а німці, що єврей".
Кшиштоф Меркс
Підготувала і переклала
з німецької Наталка Сняданко