У дні, коли Європа помпезно святкувала річницю падіння Берлінського муру, я надибав поодиноку саркастичну відповідь необережним мрійникам. Відповідь Хуана Мануеля де Прада, іспанського публіциста, опубліковану АВС і дуже вчасно перекладену Західною аналітичною групою.

Погодьтеся, доволі часто у хвилини найвищої ейфорії обов'язково віднайдеться поодинокий іпохондрик, який потрафить зіпсувати громаді кайф. Але де Прада, на жаль, не з тих, а, радше, з когорти добре поінформованих оптимістів, і тому його критичні стріли випущені з усвідомленням застережного для людства обов'язку.

Іспанець розглядає тріумф капіталізму не через призму досягнень цього останнього, а як вислід геніального сценарію комуністів, які втямили всю безсенсовість змагань з ідеологічними противниками і спробували ретельно мімікрувати "під них". Спроба, як з'ясувалося, була вдалою. "Так званий "справжній соціалізм" зазнав краху, - пише де Прада, - і якщо ліві бажали отримати перемогу, застосовуючи суспільну технологію, яка мала абсолютну владу над свідомістю, їм слід було заховати свою метаморфозу під маскою зречення чи поступки". Як наслідок - "ліві зрозуміли, що найбільш дієвий спосіб знищити людину (тобто позбавити її моральних основ - Авт.) - це не заковувати її в кайдани, а запропонувати їй повну свободу, яка розбестить її моральну свідомість, перетворивши її на раба власних імпульсів; а ще вони зрозуміли, що найкращим ґрунтом для досягнення цієї мети є ліберальний економічний устрій". Отже, народам, які знемагали у шорах тоталітаризму було "подаровано" нову суспільну модель, в якій "свідомість, позбавлена усіх етичних орієнтирів, мала врештірешт загрузнути в трясовині релятивізму".

Ось тепер - зупинімося. Невже мова тільки про Німеччину, буцімто склеєну воєдино Колем та Ґорбачовим. Невже тільки про Східну Європу, якій поталанило "жити зі соціалізмом" неповних сорок літ? А може, і про нас з вами, тих, хто звик до "держави­тата", а відтак чекав від неї не тільки ремінця, але й пряника у вигляді стабільних зарплат, хай копійчаних, та все ж?.. Зрештою, погляньмо на нашу "еліту", всуціль виховану у комуністичнокомсомольських офісах, здатну миттєво мутувати заради самозбереження і захисту власного комфорту. Вона ж чудово розуміє, що народ не здатен наразі дати собі раду із дарованою йому свободою, що із його мізків досі не вичавлено страху раба, навіть наділеного свободою пересування чи волею заробляти собі на хліб. А поки у звивинах сидить страх, доти загал є керованим і слухняним.

Але кого і чому нам боятися? Хіба власного страху. Бо решта не заслуговують на те, аби перед ними поштиво знімали капелюха. Вони пристосуванці, і найвища їм ціна - презирство.