Саме таке ви можете організувати собі у київському готелі "Дніпро", принаймні як стверджує веб­сторінка закладу. Монументальна махіна у типово радянському стилі на самому початку Хрещатику ніколи не асоціювалася у мене ні з чим вишуканим, а тим більше з мріями. Хоча, може до типового українського весілля з кишкою, холодцем і горілкою ящиками саме такий стиль і є найбільш відповідним.

У Києві мені рідко доводиться зупинятися у готелях. Здебільшого поїздки туди одноденні, або ж домовляюся про ночівлю у друзів. Це і зручніше, і надійніше. Адже з сервісом у нас відомо як. Завжди несподівано і рідко коли ці несподіванки бувають приємними. Коли я довідалася, що цього разу організатори конференції, на яку я їхала до Києва, поселили гостей у готелі "Дніпро", то з острахом глянула на веб­сторінку. З київськими готелями асоціюється радянська сантехніка, розхитані меблі зразка 60х, оббиті деревозамінними панелями понурі довжелезні коридори.

Вебсторінка обіцяла щось зовсім інше: супер­сучасні євроінтер'єри, євросервіс, євростандарт, словом, демонструвала повну готовність до того, аби прийняти футбольних фанатів та інших європосланців. "Веллнесцентр" зі стрілкою наліво, "євросауна" зі стрілкою направо, безкоштовний єврочепчик до душу і набір із голками та нитками. І на підтвердження - традиційно вищі за середньоєвропейські ціни на послуги. Мені стало цікаво, як усе це виглядає у реальності. Та і таки значно приємніше виходити на промерзле і водночас затхле ранкове повітря київського вокзалу, знаючи, що десь зовсім поряд на тебе чекає тепла кімната, душ і можливість подрімати ще годинку перед початком дня.

Напередодні поїздки з'ясувалося, що ночувати в Києві я не буду, але скасовувати готель було вже пізно, і вранці, вийшовши під пронизливу мжичку, я зовсім про це не шкодувала. Через двадцять хвилин, проминувши кілька поштових скриньок із не зовсім зрозумілими написами "виїмка пошти", я була вже на Хрещатику. Помпезний хол готелю, псевдоантикварні меблі, виструнчені швейцари з підозріливими поглядами і статурами бодігардів.

- Так, у вас справді зарезервований номер на сьогоднішню ніч, - повідомила мені дівчина на рецепції. - Але чек­ін у нас о 14.00, тож приходьте пізніше.

Це звучало як присуд. Я вже не кажу про фірмове, у стилі всіх попередніх велнесцентрів, "чек­ін" замість звичного "поселення".

- Але послухайте, - намагалася я скористатися розхваленим на веб­сторінці сервісом. - Пізніше мені готель не потрібен, я не буду ночувати, але хотіла б скористатися номером зараз, вранці, чи не можна було б це якось все ж таки організувати?

Дівчина зазирнула у папку поряд із комп'ютером і сказала.

- Добре, то приходьте об одинадцятій.

- Та ні, об одинадцятій - це запізно, моя конференція починається о дев'ятій, - зробила я останню спробу.

- Якщо ви хочете поселитися раніше, то потрібно доплатити ще 44 євро, але оскільки за вас платить організація, то з вас гроші ми взяти не можемо, доведеться переробляти усю бухгалтерію, ніхто цього робити не буде. А чи проплатить ваша організація додаткові кошти, ми не впевнені, тож приходьте після 11.

- Послухайте, які додаткові кошти? - я не могла позбутися відчуття абсурдності того, що відбувається. - Я ж вам пояснюю, що я не скористаюся навіть з уже проплаченої доби, то які додаткові кошти?

- Ваша проплачена доба починається об 14.00. Нічого не можемо зробити, - голосом радянської продавчині відповіла мені вродлива блондинка з рецепції і я здалася.

Після кави у сусідній кав'ярні в голові нарешті прояснилося і я поволі побрела на конференцію.

- Як Ви доїхали? - ввічливо поцікавилася Іванка, організатор. - Як поселилися?

Я розповіла їй історію з готелем.

- Знову? - розлючено вигукнула вона. - Ми ж уже вчора з ними це з'ясовували, бо точно за таких самих обставин не хотіли селити ще одного нашого гостя. Я їм сказала, що ми проплатимо всі додаткові кошти і навіть залишила кредитну картку, з якої можна знімати гроші. Ну що ж це таке! Зараз ми замовимо вам таксі й організуємо поселення.

- Може, ну їх? - запропонувала я ліниво. Дуже не хотілося знову з'ясовувати з кимось стосунки.

- Ну ні, - рішуче сказала Іванка. - Треба примусити їх виконати свою роботу. А більше ми з ними працювати точно не будемо.

І знову почалися безкінечні телефонні переговори з різними клерками, які завчено повторювали про добу з 14.00 і кошти за раннє поселення, а також про те, що взяти ці кошти вони не можуть, бо це виходить поза їхні повноваження.

У готель я таки поселилася. З принципу. Щоправда, вже після 11.00. Все було, як належиться - радянська сантехніка, меблі зразка 60х, оббиті деревозамінними панелями понурі довжелезні коридори, а до цього єврочепчик, велнесцентр з окремим ліфтом і єврозамок на стареньких дверях та євроліфт на картку. Зате ввечері над входом до готелю засвітили святкову ілюмінацію, трохи схожу на новорічну.

Коли о дев'ятій вечора я здавала картку тій самій усміхненій блондинці, вона здивувалася:

- Ви не будете ночувати? Що, зовсім?

- Зовсім, - відповіла я, - Не буду, - і побрела на вокзал.

Раджу і вам перенести весілля вашої мрії кудись до іншого місця.