Є чудова китайська мудрість про те, що "виправлена помилка - уже не помилка, а помилка, повторена двічі, - це крах". Власне, гадаю, до такого закономірного фіаско прямує вся наша владна "еліта", не взявши жодного уроку із недавнього ще 2004го. По суті, що ми маємо нині - ті ж спроби розколоти країну, ті ж технології нав'язування неминучості вибору найменшого зла, ті ж зливи бруду і маніпуляцій. Навіть месиджі основних претендентів на президентський фотель не зазнали бодай елементарної корекції.

Коли я слухаю, наприклад, Януковича, то не можу позбутися враження певного дежаву, позаяк п'ять років тому він вдавав (власне вдавав, а не був таким) із себе потужного лідера (як там у пані Герман - "Залізний Господар"?). Тепер маєте: "А Президент... усі мають знати, що в нього ніжні ручки і що він у будьякий час може шкуру зняти з будького". Безумовно, Президент має бути сильним, але, даруйте, "знімати шкуру" - то вже якесь мракобісся інквізиції. Делікатніше слід, толерантніше...

Коли чую довгі і плутані спітчі Ющенка, то маю сумнів, що надворі 2009й. П'ять років тому кандидат від національно­демократичних сил мав цілком природне право критикувати вщент владу, позаяк перебував з нею у клінчі опозиції, позаяк вона намагалася усунути його з перегонів будьяким чином. Але добуваючи свою каденцію, мабуть, не варто нищівно висловлюватися наліво та направо, бо виборець закономірно запитає: "Пане Президенте, а ви що, на Місяці жили, чи, може, у цій же країні, та ще й на найвищій посаді?"

Коли телевізійний екран ну простотаки випромінює оптимізм Юлії Тимошенко, коли леді Ю малює нам барвисті картинки найближчого майбутнього, перед моїми очима постають яскраві білборди про "ідеальну країну", до якої нинішній прем'єр запрошувала усіх охочих ще кілька років тому. В ідеал мало вірилося й тоді, проте реальність перевершила найпохмуріші прогнози. Однак стомлений негативом загал потребує бодай крапелиночку надії, і якщо хтось вирішив собі, що цю надію подарує ЮВТ, то навіщо руйнувати солодку фантазію?

А якщо серйозно, то, либонь, українці за п'ять років на голову переросли своїх провідників. Вони працюють і не пишуть про це агітки. Тяжко, на кількох роботах, визбируючи то тут, то там крихти, аби утримати родини, аби не "йти під церкву". Вони переживуть і ці вибори, ще раз давши шанс героям політичних телесеріалів увійти у ріку влади. Але, гадаю, це буде останнім їхнім шансом, бо вже наступна президентська кампанія явить нам цілковито нових персонажів, сподіваюся, без одіозного минулого і без вроджених вад клептоманії.