Автор "Великої шахівниці" втратив смак до життя. Депресивний синдром не заскочив зненацька ідола американської політології, людину, чиїми книгами зачитувалися щирі прихильники змін на пострадянському просторі. Розчарування, мабуть, почалося з хвилі інавгурації нинішнього українського Президента і триває досі, коли вже у Білому домі господарює цілком неформатний для цієї будівлі власник.

Життя - не шахи, а набагато складніша гра, сповнена фантазіями такого штибу, яких не побачиш у крутих блокбастерах. Воно здатне на міріади несподіванок, може, раптом, із­за рогу, заскочити найубезпеченішого і найбільш виваженого теоретика. Збігнєв Казімєж Бжезінскі, видається, потрапив у пастку, витворену своєю ж уявою про постдвополярний світ, і ця пастка, на мою думку, полягає насамперед у тому, що Америка, обравши президентом Обаму, продовжила низку "кольорових революцій", спроектовану "на експорт". І, як вислід, тепер куштує кашу, зварену у нетрях держдепівського казана.

Для Бжезінскі, звісно, близькі польські історичні алюзії. Тому нині, споглядаючи потепління між Вашингтоном та Москвою, ба більше - ознаки "стратегічного партнерства" між Обамою та Путіним, він робить невтішні для України порівняння. Мовляв, ситуація дуже схожа на Річ Посполиту часів засилля шляхти, фактично обезкоронену монархію - іграшку в руках сильних сусідів. Я би пішов далі, - бо й Польщу (хоч і в об'єднаній Європі) також чекають не надто гламурні часи.

Спроби Бжезінскі переконати світ у тому, що "демократизація" України та Грузії сприятиме розвиткові демократичних процесів у Росії і, як наслідок, унеможливлять відродження імперії, - це пігулка заспокійливого для наївних (ще 2007го у Варшаві, під час "круглого столу" "Прагнення України до зрілої державності" він рекомендував нам "без вагань сказати своїй молодшій сестрі Росії, що їй слід повчитися у неї політичної культури").

Не знаю, як тепер у Тбілісі, але на нашому терені керована демократія попутінськи викликає ностальгійний жаль за міцною рукою і порядком серед доволі пристойного відсотка обивателів. І це є причиною справжньої депресії, але не для екс­радника президента США з питань національної безпеки, а для тисяч українців, які воліли б жити полюдськи без автократії та державного свавілля.

Депресія ж Бжезінскі має інші корені. Вона - у разючій різниці світосприйняття теоретика, якого спочатку слухали, роззявивши рота, і реаліями динамічного сьогодення. Вона - це дзеркальне відображення розчарування тих, хто захоплений першими успіхами демократичних перемог, сьогодні відчув на практиці, що насправді вони були лише початком тривалого шляху. Між іншим, і шляху до самих себе...