Десь при закінченні робочого дня в магазині залізних товарів телефонний дзвінок.

- Алло! Федір Іванович? Ну, нарешті. Чого це у вас телефон постійно зайнятий? Клієнтура завелася?

- А хто це дзвонить?

- Стефко з жеку.

- А, це ти, світла голова, - сказав завмаг Федір Іванович, сказав так, як завжди говорив, коли мав справу з сивим аж білим Стефком з комунального підприємства. - Кажеш: ледве додзвонився? То дружина нашого рудого здорованя Бодя дзвонить. Щоб остерігався грипу. Кожні десять хвилин дзвонить, не дає вгору глянути.

- Так і я з приводу грипу, - почулося в трубці. - У нас вчора двох сантехніків волоком додому потягнули. Отак їх взяло. Треба рятуватись.

- А що пропонуєш?

- Треба профілактикою зайнятись. Приходь на сьому у "Марусин поясок". Там буде і Михайло Андрійович, теж дуже боїться захворіти. Візьми, як хочеш, і свого Бодя...

- Так ми ж до восьмої...

- Напиши на дверях, що приймаєте товар... Мені тебе вчити!

О сьомій рудий вусатий Бодьо, завмаг Федір Іванович, відомий серед загалу як вуйко Федір, сивий Стефко і вчитель геометрії на пенсії Михайло Андрійович зустрілися біля шинквасу "Марусиного пояска". Тут уже було чимало публіки, дзвенькали склянки, в кутку співали "Я без бою не здамся". Геня була така натомлена, що налила хлопцям рівно по сто грамів.

Потрапивши сюди, товариство пожвавіло, лишень геометр почувався пригнічено.

- Я тут, Федоре Івановичу, вперше, - признався він. - Може, краще перейдемо в ресторан?

- Ви що, Михайле Андрійовичу, захотіли боронитись від грипу в ресторані? Ха­ха! - безтактно зареготав Стефко. - Тільки тут можуть вам налити справжніх ліків. Геню, - гукнув він до буфетниці, - додай до напоїв солі, паприки і тертого часнику.

- Так, Михайле Андрійовичу, - підтримав Стефка вуйко, - ресторан ниньки тільки для тих, хто хоче впіймати якого вірусу, а ми лікуємось.

Перша явно не пішла. Рудий Бодьо скреготав зубами, але ковтнути не міг. У вчителя кожного разу, як підносив склянку до рота, запрівали окуляри, і він мусив їх протирати. Лише Стефко та Федір Іванович подужали перші порції й тепер намагались позривати з себе комірці. Нарешті, ковтнув рудий Бодьо, а за ним, примовляючи щось подавньогрецьки, осушив і старий геометр.

- Про що це ви? - запитав його розгнузданий в грудях Стефко.

- Я повторив слова великого Сократа, коли він пив пекельну трутку...

Трохи помовчали, пожували канапок. Потім знову озвався Стефко:

- А що той Сократ - теж грипував, чи з профілактичними намірами?

Михайло Андрійович підняв голову і побачив, що всі чекають відповіді.

- Вибачте, - вперше заговорив Бодьо. - У мене свіжі знання із заочного навчання, але і я про це не чув.

Михайло Андрійович махнув рукою:

- З профілактичними намірами, хлопці, з профілактичними.

- Профілактика - велика штука, - зробив заяву Федір Іванович. - У нас в конторі одна добродійка весь час нею нехтувала. Так її, бідолаху, скололи до очей. Тепер не тільки в сукню - у ванну влізти не може. Вся спухла.

Друга пішла легше.

- Так - дихнувши пекельною сумішшю, в якій палахкотів перець з яскравих закарпатських долин, - сказав Стефко. - Так, - повторив він. - Профілактика це, друзі мої, все. Ви знаєте кульгавого Зеника? Скільки разів я говорив йому: "Зенику, побуваймо разом у "Марусиному пояску", погріємо тіла, а на ранок - чисті, як дітки". А він губу копилив. І що ж? Ниньки живе під плотом. Ти чув про це, вуйцю?

- Ні, а що сталось?

- Зеника грип узяв голими руками. Все мав: таблетки, гірчичники. А потім порадили банки поставити. Хтось із сусідів ставив. Люди розповідали: з дому вогонь і дим валить, а довкола голий Зеник з костуром і банками на спині бігає. Бігає і примовляє, буцімто просив дев'ятої банки не ставити, а його не послухали... Вогонь ледь згасили - банки на спирті ставили, а він, звісно, файно загоряється. Ліпше настояв би на перці та випив.

Оповідь справила враження. Сходили до шинквасу ще і ще раз. Поступово розмова про профілактику перекинулася й за інші столи, і Стефко та Федір Іванович ходили до них ділитися поглядами на методи лікування. Зрештою, буфетниця Геня гукнула, щоб вони не вештались залом, а забрали геометра, який липнув до неї з поцілунками.

- Він що, тупий, не знає, що зараз епідемія? До того ж я у масці, - сердито бурчала вона.

А далі було різне. Вчитель, на диво всім, без видимих причин і потреб найняв таксі і поїхав на батьківщину, аж у сусідню область. Бодя не впустили до трамвая, казали, що він, певно, нелегальний мігрант, бо у нас таких запахів, які ширилися від нього, ще не нюхали. Стефко спав на складі готової продукції жерстяної майстерні. Що сталося з вуйком Федором, ніхто точно не знає. Відомо тільки, що на їхньому магазині кілька днів висить папірець "Повезли на село антивірусні рецепти".