Набагато більше, ніж могли би припустити вони обоє. Про це світ довідався завдяки найвідомішому антропологові минулого століття Клодові ЛевіСтроссу, який помер минулого тижня, у ніч із суботи на неділю. 28 листопада минулого року мислитель святкував сторіччя. Світова преса друкувала з цього приводу здивовані статті про те, що доробок ЛевіСтросса вже став настільки класичним, що аж не віриться, ніби ця людина досі жива. Але антрополог до останнього вів активний спосіб життя, давав інтерв'ю, читав доповіді.

Клод ЛевіСтросс за допомогою свого улюбленого структуралізму показував світові взаємозв'язки між доти не поєднуваними речами, завдяки йому людство навчилося, що зв'язок існує між такими, здавалося б, непоєднуваними речами, як лісові мешканці і мешканці міст, між каннібалами і кухарями, індіанцями і біржовими маклерами, що так звана дика і так звана цивілізована частини світу насправді не так уже й сильно відрізняються одна від одної. Він став революціонером наукового мислення. Його праця "Сумні тропіки" належить до канону сучасної культурології, цей текст вийшов друком у 1955 році, у період активної деколонізації і відіграв важливу роль у зміні ставлення так званої цивілізованої частини світу до так званих примітивних народностей. ЛевіСтросс вважається засновником філософської школи структуралізму, у своїх працях він відштовхувався від теорії структуралістського мовознавства Романа Якобсона та Фердінанда де Соссюра і з її допомогою створив структуралістську антропологію.

Клод ЛевіСтросс народився у Брюсселі, але виріс у Парижі. Після вивчення права та літературознавства він став викладати соціологію у бразилійському університеті Сан Пауло. Там він захопився вивченням індіанської культури і здійснив низку експедицій у долину Амазонки, ці матеріали і лягли в основу "Сумних тропіків". Книга починається словами: "Я ненавиджу подорожі і першовідкривачів". Це своєрідна суміш інтелектуальної автобіографії, подорожніх нотаток, роману і есею на тему критики цивілізації. Цей текст приніс йому світову славу, але водночас став і документом, який засвідчив поразку науковця перед досліджуваним ним феноменом. Бо вченому йшлося не про опис поодиноких об'єктів, а про те, щоб знайти між ними певні зв'язки. І на той момент це йому ще вдалося не повністю. Хоча і те, що вдалося, стало сенсацією. Наприклад, трактування міфів та ритуалів індіанських племен як знакової системи, яку можна розшифрувати.

Особливо великий успіх мало нове трактування тотемів, запропоноване ЛевіСтроссом. Якщо до нього етнологія вважала, що тотем є знаком, який символізує бажання метафізичної орієнтації, то ЛевіСтросс вніс у це уявлення корективи. Він довів, що вибір того чи іншого звіра на роль тотема насправді має на меті показати різницю між племенами. Для племені, яке обирає своїм тотемом ведмедя, важливою є не так сила цього ведмедя, якою вони хотіли б оволодіти, як те, що їхній ведмідь відрізняється від тотему сусіднього племені - орла. Таким чином встановлення цих відмінностей, їх ознакування давало можливість до налагодження комунікації.

Те саме стосується заборони інцесту у примітивних племен. Науковець довів, що мотивація такої заборони була не моральна і не біологічна. У момент, коли жінка­родичка перестає бути об'єктом сексуального пожадання, вона стає вільною, можна "віддати" її далі, "обміняти" на іншу. І таким чином жінка теж перетворюється на частину комунікативної структури общини.

Так, завдяки психоаналізові, лінгвістиці і дослідженню бразилійських джунглів учений відкрив цивілізованому світові його справжню сутність.