Серед відомих пісень Другої світової війни маршал Жуков особливо полюбляв "Ех, дороги". Йшлося в ній про задушливу куряву, спекотне небо, байдужі мандрівні тумани і багнюку. Давня солдатська пісня, тому й передаю її настроєвий зміст, позаяк, за давністю літ, багатьом він не відомий. Знічев'я не згадав би про це, якби раптом не виявилось, що і у Львові ниньки теж є хтось з високого командування, тобто начальства, хто зворушено і до глибини чогось у штанях цінує куряву й імлу довкола доріг, через які важко розгледіти і втямити, що на них і з ними діється. І куди вони ведуть.

Звісно, не треба мати сажня у лобі, щоб без спеціальних курсів підвищення кваліфікації зауважити, що до вулиць у Львові виробилося якесь особливе ставлення. Ну хоча б те, що вони, проїзні частини, сприяють синоптикам у кращому орієнтуванні на порах року і кліматичних змінах. Про що йдеться? А про те, що, не зазираючи до календарів і гороскопів, можна безпомильно вгадати близький прихід зими. Стало, бачите, традиційною ознака: за капітальний і ямковий ремонти вулиць у столиці Галичини гаряче беруться на зламі року - коли осінь плаче за збіглим сонячним літом і кутається у ватяні тумани перед снігом і морозами. Таке враження, що оті люди, яких ми назвали начальством, складали графіки не в нашім вологім граді, а десь у затінках єгипетського курорту Шарм­ЕльШейх чи на пісочку марокканських пляжів. Якщо коротко - у суховійній Африці чи десь на тропічних островах. Аби не здатися пустослівним географом, не буду надалі говорити про місця, аж так віддалені від Сихова чи Левандівки. Восени минулого року на видних місцях міста і в пресі повідомлялося, що розпочатий ремонт вулиці Наукової буде завершено до 7 грудня. Не треба мати сажня у лобі... Ні, про сажень я вже згадував. Облишмо. Стисло кажучи, для кожного психічно здорового городянина вказані строки асоціювалися з грою у зіпсований телефон, а хто такої гри не навчений, називав обіцянку міських достойників менш делікатно, навіть брутально - коломийкою скоробрехів. Та вибачимо їм за грубощі щодо елітних земляків. Хоча б тому, що у Львові у кінці листопада - на початку грудня частенько влягається вже санний шлях. Отож, були підстави думати, що людям вішають на вуха локшину. Ну, не буває так, щоб виконроб асфальтної бригади добирався на роботу на ґринджолах.

Наприкінці наступного, 2009го, року на Науковій ще й досі не облаштовані зупинки транспорту, а на узбіччях лежать купи бордюрних уламків. До речі, Контрольно­ревізійне управління у Львівській області встановило, що частину бюджетних коштів на ремонт Наукової було перераховано ТзОВ "Профліга"... за адресою, якої не існує. А проектнокошторисна документація на ці роботи взагалі не розроблялася.

Хотів знову згадати про сажень в лобі, але й без нього видно, що розроблялося у зв'язку з ремонтом однієї з найбільших магістралей міста щось інше.

Сплив рік, і що ми знову маємо? У сльотливі дні залитої дощами і затрушеної ранніми порошами пізньої осені розпочинається ремонт вулиць Стрийської, Кульпарківської і деяких інших. І знову за кошти Держбюджету. Звісно, як і вулиця Наукова, вони будуть стояти розритими з півроку, а мо', й рік - аж, як кажуть на селі, до нових віників. При нагоді зауважу: не всім така ситуація не подобається. Є люди, які ладні перерити усе княже місто. І не обов'язково з числа свити бургомістра. Приватні автоперевізники потирають руки, коли на довгі місяці перестають ходити маршрутами тролейбуси. Електротранспорт по Стрийській довозив громадян до автовокзалу. Нині ж ... Во­во! Платіть, панове, удвічі дорожче. А Кульпарківською тролейбусами львів'яни добиралися до найбільшого базару, до найбільших вищих учбових закладів. А тепер до глибшої кишені, краяни! Часом навідується абсолютно майданна думка - може, планують і здійснюють так званий ремонт вулиць зовсім не вітці міста, а... А мо', то такі вітці? Але не тільки паралізованим рухом і рукотворними ковбанями ниньки відомий Львів. Піддаючи "ремонту" стародавні авеню і завулки, високопосадові добродії сприяють спритникам у розкраданні шосейного каменю, добутого для міста в європейських штольнях ще за часів небіжки Австро­Угорщини. Городяни, приміром, вимагають повернути бруківку на вулицю Грицая. Та хіба тільки з неї поцупили історично традиційне для Галичини дорожнє покриття? Зате на приміських віллах раптом виникли елегантні забруковані майданчики і під'їзди.

І когось це радує. Тільки коли виростуть згадувані нові віники, добре було би пройтися ними по фотелях різного штибу райців і просто брехунів.