Литовський президент Вал­діс Затлерс у Львові радив україн­­цям не чекати часу "Х", а реформувати все, що "погано лежить". Коли прийде "психологічний момент" (читай - коли Європі схочеться), тоді стовідсотково потрапимо у "святе сімейство".

Український політолог у Львові Тарас Возняк, однак, переконує, що "психологічний момент" аж ніяк не залежить від ступеня реформування вітчизняного буття. Він прозоро натякає на європейську бюрократію і подвійні стандарти.

Українцям нема потреби бути надто політкоректними, мусимо вголос говорити про політичну корупцію у євроунії і про те, чого не скаже ні пан Затлерс, ні найбільші адвокати України в Брюсселі. Полі­тична корупція полягає, зокрема, у вибудовуванні "особливих стосунків" між Німеччиною та Росією. У Бухаресті відбулася безпрецедентна річ - Берлін та Париж фактично зневажили усіма пропагованими на людях принципами європейської спілки. Зневажили, до слова, безкарно, усі реакції на цю зневагу звелися до округлих формулювань на кшталт "недвозначного сигналу Києву". Елементи полі­тичного торгу проглядаються й тут - мовляв, ви не галасуйте, бо ж ми вам пообіцяли...

А не скажуть ні латвійський президент, ні його колега з Варшави про те, що їхні країни, хоча й члени унії, у свідомості старої Європи залишаються суб'єктами з категорії "між", тобто, як і Україна, належать до "сірої зони", буферного простору між ситою елітою континенту і напівавторитарною Росією. Вони - не гравці, зокрема, на енергетичному ринку, який, усупереч усім ліберальним теоріям, розвивається за сценарієм політичної доцільності. Знову ж таки приклад очевидний: чи питала пані Меркель пана Затлерса, підписуючи угоду про будівництво "Північного потоку" в обхід Прибалтики?

Я не хочу видатися голослів­ним провидцем, але недавній демарш делегації Естонії з "Всесвітнього форуму угро-фінських народів" наочно засвідчив, що й Росія не вельми зважає на приналежність балтів до ЕУ. Москва воліє грати з Європою крапленими картами енергоносіїв, бо вона переконана, що тепло у бюргерських оселях значно важливіше за "гонор" маленьких націй.

Якщо в Брюсселі замість здорового глузду вигадують щось на кшталт "східних" чи "середземноморських" ініціатив, аби тільки затулити роти надто проєвропей­ськи налаштованих сусідів, то світ направду рухається до ситуації кінця 30-х років минулого століття. Тоді країни "між" - Прибалтика, Поль­ща, Румунія, Україна - стали заручниками великої афери. Назва тієї "каші" - пакт Молотова - Ріббентропа. Ковтаємо її досі.