Вважає німецький письменник румунського походження Ріхард Ваґнер, який нещодавно відвідав Львів у рамках симпозіу­му Дортмундської академії мови та поезії. Пропонуємо уривки з його публікації на цю тему, яка з'явилася друком 3 червня у швейцарському часописі "Neue Zurcher Zeitung" під заголовком "Хіба Йозеф Рот був русином?" Ця публікація спричинила чималий резонанс серед німецькомовних інтелектуалів. Запрошуємо долучитися до дискусії і самих галичан.

Україна глибоко вкорінена в євразійському географічному просторі, на якому традиційно домінує Москва. Ще у часи Київської Русі, цієї первісної формули східнослов'янської державної ідеї, саме культурно-історичне об'єднання з Росією визначало візантійсько-ортодоксальну ментальність українців. До цього варто додати російськомовність більшості населення та географічне і геополітичне розташування у позаєвропейських координатах, у яких неможливо уявити собі існування без Росії: Чорне море, Крим і Кавказ. Українська економіка тісно переплетена з російською і залежна від російської сировини та енергоресурсів, вона організована за тим же принципом, що і російська. Це ж стосується і політичної структури пострадянського суспільства, яке в обох країнах характеризується візантійськими рисами побуту та техніками виживання. Homo sovieticus. Олігархічні клани і нестійкі та курйозні партійні утворення визначають політичний клімат і в Україні. "Помаранчевий" вибух мало що в цьому змінив. Українці захистили свою честь, але політична навігація не в їхніх руках.

Чим була і є Галичина?

Чимало західних прихильників вступу України до ЄС послуговуються імперською моделлю мислення. Це або ж американські стратеги, які хотіли б ослабити Росію, або ж мрійники з правлячої верхівки ЄС. Але від такого розширення ще не остаточно сформованого проекту ЄС варто нагально застерегти. Саме тому, що Європа зараз має унікальний історичний шанс залагодити свої проблеми, варто пригадати, що в основі проекту ЄС лежить західно-європейська ідея, обмежена культурними та геополітичними кордонами. І тут ми впритул наближаємося до найважливішого пункту української аргументації. Юрій Андрухович з Івано-Франківська, колишнього Станіславова, Юрко Прохасько зі Львова говорять нам про це уже багато років. Їхнє чарівне слово - це "Галичина" - як міст поміж Києвом та Центральною Європою. Але що таке Галичина і що тут було раніше?

На сьогоднішній мапі України таку назву шукати марно. Тепер ця територія називається Західною Україною. "Галичина" була габсбурзькою назвою для території, приєднаної до імперії після поділу Польщі 1772 року. Етимологічно слово постало зі спотвореного середньовічного польського імперського топосу Галич (Halitsch), а територіально сюди входили Західна і Східна Галичина з полонізованими центрами у Кракові та Львові. Уже протягом досить тривалого часу образ Галичини активно міфологізується з усіх можливих сторін під "цісарсько-королівським" брендом. Пояснення цього таке: габсбурзька "модель успіху" повинна привести до зміни іміджу сьогоднішньої України і створити національну ідентичність, яка базується на приналежності до давньої європейської традиції.

Але правда про історичне минуле Галичини інша. Це здавна була польсько-єврейська територія. І навіть якщо у східних регіонах українці демографічно були вагомим чинником, то вони не відігравали жодної ролі у процесах модернізації. Культурна гегемонія у великих містах належала полякам, у напівурбанізованому середовищі маленьких міст домінували євреї. На периферії Відень фактично ділився владою із представниками польських середовищ. 

І хоча у Галичині і справді народилося чимало відомих митців та науковців, усі вони намагалися чимшвидше втекти звідси, щоб робити кар'єру в Центральній Європі. Усі без винятку вони були євреями, вихідцями з німецько- або польськомовного середовища. Карл Еміль Францоз народився у 1848 р. у Чорткові і у
18 років поїхав вчитися до Відня. Йозеф Рот народився у 1894-му в Бродах, а після 1918-го жив у Відні, Берліні, Парижі. До Відня перебрався з родиною і Манес Шпербер, який народився у 1905 р. у Заболотові. Єдиний, хто залишився, був народжений у 1892 році в Дрогобичі польськомовний Бруно Шульц. Він загинув у 1942 р. від руки гестапівця.

До 1939 року Галичина належала до Польщі. Тому твори тутешніх польськомовних письменників автоматично належать до здобутків польської літератури. Це книги Станіслава Лема і Адама Заґаєвського зі Львова, Анджея Куснєві­ча з Самбора і Йозефа Віттліна.

Ще з часів середньовіччя Галичина мала окрему історію від решти України і саме на цьому поділі базується східно­європейська ментальність, на яку претендує цей регіон. Тож чому міф Галичини, який тепер став торговою маркою, вважається достатнім приводом для приєднання Києва до ЄС?

Але і сьогоднішня Західна Україна - це вже зовсім не колишня Східна Галичина. Євреїв знищили нацисти, поляків виселив звідси Сталін. І як одне, так і інше сталося не без активного сприяння українців. Нинішня Західна Україна - це результат тоталітарного територіального перерозподілу і створення української самосвідомості. Саме тут живе найбільша кількість нерусифікованих українців, хоча є і досить велика частка переселенців зі Сходу, які ігнорують місцеві традиції. І саме тут базується осередок українського націоналізму, традиція якого виглядає достатньо амбівалент­ною, не в останню чергу через її колаборацію із нацистами у минулому. Українці брали участь і в знищенні євреїв.

Участь у руйнації

Українська національна самосві­домість, починаючи з 90-х років, концентрується на травмі голоду ранніх 30-х, який став наслідком краху сталінської примусової колективізації, внаслідок чого загинули мільйони людей. Україна оголосила цю жахливу подію геноцидом. Її  назва - голодомор, не випадково перегукується з голокостом.

Львівське середмістя, схоже на музейний експонат "Відень у мініатюрі", достатньо гарне. Але невже тепер цілу країну потрібно прийняти до ЄС? І якщо сьогодні по всій Східній Європі так захоплюються Австрійсько-Угорською монархією, то чи не настав час нагадати, що саме ці народи, які сьогодні згадують про ті часи з ностальгією, брали активну участь у розвалі цієї монархії. Зокрема і українці Галичини, їхня політична і культурна еліта. І саме цією підривною роботою українці самі закрили собі шлях до Європи. Сьогоднішній центр України лежить поза географічними межами проекту ЄС. І це потрібно обов'язково брати до уваги.

З німецької переклала Наталка Сняданко