Чимало моїх співвітчизників очікували, і небезпідставно, жорсткішої реакції Ющенка на відеозвернення його російського "колеги". Цього не сталося, і нині ще важко зрозуміти, яким робом доволі квола реакція українського провідника позначиться на його рейтингах. Але про очікування. Нетерплячка, яка свербіла коментаторам та іншим політично стурбованим громадянам, засвідчила, що від часів "України без Кучми" попит на лідера у нас таки не втамовано. Тут не вдаватимусь у деталі, про якого лідера йдеться: тема ця не уміщується у спектрі між "Вашингтоном з новим і праведним законом" і бацькою Лукашенком чи Путіним. Мова про принципову річ: українці прагнуть мати на чолі своєї держави авторитетну особу, здатну на вчинок, гідну поставу серед світової спільноти, наділену національними рисами, які, однак, не надто дисонуватимуть з глобальним мейнстрімом. І що важливо: саме з такою особою більшість з нас схильні пов'язувати власний добробут і перспективи.

Таке очікування, а надто - надії на патерналізм обраного громадянами і оплачуваного з їхніх кишень чиновника виглядає дещо дикуватим з огляду на "європейськість" налаштувань України. Навіть найближчі нашы сусіди значно менше сподіваються на добру волю "вождів", вони просто і, може, навіть рутинно вимагають сумлінного виконання обов'язків, покладених на vipперсону законами, конституціями etc. Але маємо те, що маємо, ба більше, - цілком можливо, що з плином часу можемо позбутися того, що є. Маю на увазі цілком очевидний факт, що "тест Мєдвєдєва", з мого погляду, не пройшов жоден (!) з численних самовпевнених і пихатих кандидатів на президентську посаду. У найліпшому випадку його використали для озвучення чергових словесних фігур, позбавлених реального підґрунтя, у гіршому - як­от Янукович - за наперед написаним сценарієм узялися за мобілізацію свого електорату.

Ок, - скаже читач, - але якою мала б бути реакція того ідеального лідера, на якого так чекають українці. Вона могла бути різною, але, на мою думку, видається, що найліпшим варіантом мало бути ігнорування російських істерик. Розумію, що така пропозиція виглядає неоднозначною, але кажу про неї, маючи переконання у тому, що ми чомусь досі дуже болісно реагуємо на сентенції усілякого роду "спостерігачів" та "порадників", не здаючи собі труду взятися за своє життя на власний розсуд. І, до слова, навряд чи відеотіпання Мєдвєдєва стали б предметом таких жвавих дискусій, якби не добровільні чи профінансовані коментатори не зробили б з мухи слона.