Минулий тиждень був часом роздумів для моїх ровесників - людей середнього віку. Пішов з життя володар настроїв "перестроєчного" покоління Чингіз Айт­матов. У Києві з грандіозним всеукраїнським концертом гостював Пол Маккартні, - без нього і без "Бітлз" навряд чи можна скласти собі повне уявлення про "совок" - виявляється, він не лише сірої барви, він приховує у собі терпкий присмак забороненого плоду, навряд чи знаного нинішнім 20-річним.

1987-го, через двадцять з гаком років після "Собору" Гончара, ми через "Плаху" знано-незнаного Айтматова пізнавали себе, свій тоталітарний світ; завдяки ліверпульській четвірці у 70-х долучалися до довкілля, цивілізованого, але наразі проклятого... Вже власними мізками вибудовували містки між "ними" і "нами", і неминучим висновком - часами страшним, часами заспокійливим - було те, що і "їх", і "нас" об'єднує щось значно вище і надійніше за штучний поділ Берлінським муром.

Власне, з тих, хто колись ділився з друзями допотопними бобінами з магнітозаписами "Бітлз", з тих, хто читав Гончара та Айтматова, сформувався нинішній середній клас українства - середовище самодостатнє, але наразі нечисельне. Саме воно переконалося на власній шкірі у правильності, а головне - у реальності висновку Гарі Гаррісона, що  "у світі існує рятівний механізм саморегуляції - погані часи не можуть тривати довго". Саме це середовище взялося за зовні невдячну справу не тільки самопорятунку від злиднів та невігластва, але й намагається рятувати інших. Ці інші, не важливо - діти, дорога родина чи інколи невдячний сусід, якому ти дав працю і шматок хліба, - не завжди поділяють твоїх поглядів, не завжди вірять у перспективи розпочатого. Однак, і це неспростовно доводить світовий досвід, з часом переконаються, що на "середняках" тримається все.

Біда не в тім, що наші діти не читають Айтматова, затикають вуха, коли батько вмикає Маккартні. Біда в тім, що, зазвичай, вони не читають нічого, а слухають те, що пропонує їм непере­бірливий ринок. Утім, переконаний, вони знайдуть свої ідеали, і вони будуть не менш шляхетними, ніж наші.