На місці фахівців із політичного прогнозування я б нині не брався клеїти одіозним персонажам ярлики з зовнішньополітичними смаками. Хай це роблять самі учасники виборчого процесу, який стартував в Україні, - принаймні у цьому вони вбачають "залізні аргументи" для дифамацій опонентів.

Як на мене, вітчизняний виборець зразка 2009го мало зважатиме на геостратегію уподобань претендентів на президентську посаду. Радше навпаки, - зациклений негараздами у власній домівці, побутовими клопотами, страхом втратити роботу, банківський депозит чи взагалі позбутися житла, заставленого під кредит, він цікавитиметься, чи зможуть політики запропонувати йому вихід. Куди - в Америку, Європу чи Росію, - не важливо. Тому риторика наближених до Ющенка осіб про "промосковськість" неоформленої "широкої коа­ліції" пролетіла повз вуха пересічного обивателя. Нею скористалися лише "праворадикали", яким, до речі, що Ющенко, що Тимошенко, що Янукович стоять на заваді бліцкригу на Київ.

Думаю, намагання перелякати виборця сценарієм відновлення російських впливів чи навіть "розколом" України також не матиме особливого впливу. Це надто примітивний прийом, застарілий та неактуальний, оскільки нині є інший потужний єднальний чинник, який не спрацьовував за Кучми. Цей чинник - тотальна, м'яко кажучи, неприязнь загалу до владних інституцій, що дискредитували себе корупцією, невмінням управляти, небажанням змін і облудністю обіцянок. Неприязнь, а точніше - ненависть, об'єднує сильніше за будьяку ідею, вона інколи сліпа, як, зрештою, й любов.

Не дивно, що підсвідомо розуміючи настрої, які нуртують "унизу", ініціатори залаштункових перемовин про радикальні зміни Конституції намагаються перекласти відповідальність за свій задум на вчорашніх партнерів. Адже іміджеві втрати не надаються до швидкої компенсації, тому слід, гадають вони, пограти на примітивному інстинкті суспільної злості, спровокованому викриттям "великого кидка".

Бо й справді, це не Янукович "кинув" Тимошенко, це обоє найрейтинговіших політиків намагалися "кинути" своїх же симпатиків. І тепер на часі не аналіз зовнішніх чинників, які діятимуть на українських виборах, а самозаглиблення у дивну українську душу, яка витворює собі кумирів, аби ті відтак густо наплювали у неї... Чомусь мені видається, що внутрішньо кожен свідомий громадянин нині переоцінює тих, кого йому пропонують до вибору. І було б логічним припустити, що результати цієї ревізії будуть не на користь тих, хто вже приміряється до президентського штандарту.