Напередодні "церковного, первосвятительського пастирського візиту в Україну Святішого патріарха РПЦ Кіріла" (лапки тут не випадкові, так трактують приїзд офіційні російські джерела) у нас жвавішає дискусія довкола завдань, які прагнутиме втілити гість за тиждень свого перебування. Ні для кого не є таємницею, що Владімір Міхайловіч Ґундяєв - мастак у царині піару, донедавна він керував структурою, відповідальною за контакти Загорська із "громадськістю", себто був головою синодального Відділу зовнішніх церковних зв'язків. Та вже навіть обійнявши патріарший престол, Кіріл усіляко намагається демонструвати свої креативні таланти. То благословляє байкерів на "хресну ходу" Україною, яка, утім, завершується геть не похристиянськи- прогулянками оголених дівчат Севастополем. То п'є чайок "помонашескі" з прем'єром Путіним...

Однак у випадку із візитом в Україну інформаційне поле сповнене стриманості, я б навіть сказав, - схими. Джерела у Загорську не дозволяють собі жодних вольностей, твердячи лише про "місіонерську поїздку Першосвященика". Зреш­тою, у це можна повірити, позаяк у Кіріла й справді тут багато прихильників, інша річ - вони є громадянами незалежної держави, які, до слова, зовсім скоро обиратимуть собі Президента. А тому насамперед виникає питання, для чого у програмі патріаршого візиту з'явилися зустрічі з політиками, які братимуть безпосередню участь у виборчих перегонах...

Якщо Путін із Мєдвєдєвим вирішили, що "льодяника2004 на Майдані" їм достатньо, то найвищому єрарху тим паче не гоже брати на себе невдячну роль промоутера кремлівських амбіцій і хворобливих мрій про українського намісника. Якщо Кіріл відверто висловлюватиме перед вірними УПЦМП власні політичні уподобання (у те, що вони будуть особистими, теж не надто доводиться йняти віри), то його "місія" не вписуватиметься у рамки жодних духовних практик.

Як на мене, Кіріл мав би говорити із лідерами українського православ'я про справи церковні. Зокрема, про новий погляд та нові підходи до міжконфесійної комунікації, про те, як спростити історично неуникний процес створення єдиної помісної церкви в Україні, і як не наламати дров, противлячись поступу історії.

Але ж ні. Радше, Кіріл продовжить сумну традицію Російської церкви і до останнього боронитиме ідею "канонічності терену", уникатиме відповіді навіть на виклик автокефалії УПЦМП, не кажучи вже про контакти із "відступником" Філаретом. Єдиний, з ким він зможе поговорити як пастир, - це з Ющенком. Той бо, наголошуючи на ідеї національної церкви, йде виливати гріхи до Сабодана...