Дві події, важкі для розуміння, трапилися недавно, і вони вартують кількох слів. Перша із них - полеміка у середовищі українських комуністів (донедавна важко було назвати КПУ структурою з національним колоритом). Суть дискусії полягає у тому, що член ЦК Юрій Соломатін суворо відчитав лідера кримських однопартійців Леоніда Ґрача за його лизоблюдство перед російською владою. Ґрач відбив телеграму до Москви із вітаннями Мєдвєдєву з нагоди Дня Росії. Комуніст із Криму вважає, що це свято "всіх, хто виступає за збереження єдиного східнослов'янського простору". Не на користь "єдиного східнослов'янського простору" свідчить, правда, недавня "молочна війна" Москви з Мінськом, про "газові війни" писати навіть не будемо. Але це так, до слова. А Соломатін уважає, що товариш Ґрач не надто помізкував перед тим, як писати у Кремль. Товариш Соломатін переконаний, що "це геть не свято, а "подлянка". Тому й провели у Москві... акцію "Чорна стрічка" під гаслом "Країна, яку ми втратили"... Цей інцидент переконливо засвідчив, що (далі - мовою оригіналу - Авт.) "ублюдочный путинскомедведевский режим боится левую молодежь".

Без слів...

Друга подія - сварка у тому ж таки Криму між учасниками "круглого столу" на фестивалі "Вєлікоє русскоє слово". Учасники колотнечі - Віталій Трєтьяков, журналіст із Москви, і Дмитро Джанґіров (глядач добре запам'ятав цього ведучого одіозних "п'ятихвилинок ненависті" на "Інтері"). Так от, Джанґіров ледь не прямим текстом послав колег із білокам'яної у напрямку, звичному для російського вуха. Трапилося це тому, що надто вже зверхніми були нотації гостей на адресу місцевих медійників. "Барє прієхалі"...

Те, що між політиками точаться суперечки, які переростають у гучні скандали, не дивина. Те, що українські колеги не надто толерують російських бундючних метрів, - теж. Однак цього разу симптоматичним є склад учасників конфліктів, а також неочікувана москвофобська приправа їхніх аргументів. Гадаю, тут є специфічне тло: майбутні вибори президента, у яких братиме участь КПУ, а Джанґіров також, мабуть, обслуговуватиме ту чи іншу політсилу на перегонах. Тому й звучать з вуст учорашніх симпатиків Росії зовсім несподівані, образливі для екс­патронів слівця.

Але, що цікаво, і Соломатін, і Джанґіров лише підтверджують своїми вчинками не надто приємну для них річ - виборець уже не толерує принизливого прогинання перед Кремлем. І на це варто зважати.