Нарікання на проблеми, пов'язані зі старінням, не менш древнє, ніж саме старіння. Один із найстарших зафіксованих прикладів цього написаний у 2500 р. до н.е. Птахотепом, який скаржиться: "Якими важкими і сповненими болю є останні дні старого чоловіка! З дня на день він стає все слабшим", - писав цей єгипетський поет, філософ і придворний. У глибині душі всі ми знаємо, що рано чи пізно настає момент, коли жодні сучасні винаходи, скеровані на боротьбу зі старінням, не допоможуть, і природа візьме своє. Тоді залишається лише фальшування зображень як своєрідна гра в самообман чи обман оточення.

Саме так, мабуть, виникла ідея прикрашати людські зображення, виникла, як не дивно, задовго до фотошопу, бо ще в античні часи люди намагалися приховати на зображеннях зморшки і оптично збільшити м'язи.

Саме в античні часи захоплення культом юності набуло майже патологічних рис. Принаймні у дослідників цієї епохи складається враження, ніби у році десь так 500 до н.е. вулицями Афін пересувалися тільки спортивні та досконало збудовані тіла, куди не кинь оком. Саме такими залишили їхні зображення митці античності - скульптури м'язистих солдатів, апетитні бюсти богинь. Усе це з гладенького мармуру, навічно позбавлене жодної зморшки. Таким і досі залишається у нашій свідомості портрет ідеальної людини.

Інколи людські зображення, вилиті з мармуру - непогана іміджева штука. Наприклад, бюст Аристотеля, датований 320 р. до н.е. , на чолі у мислителя можна побачити дві чіткі лінії. І справа тут зовсім не у правдоподібному відображенні віку. Обидві лінії символізують типові, "фахові" зморшки мислителя. Адже не може філософ мати чоло, шкіра на якому гладенька, мов на дупці немовляти?

Обличчя демонструє поступове перетворення м'язів на жир у процесі старіння організму, і це цілком можливо проілюструвати навіть у скульптурі. Наприклад, Мікеланджело це вдавалося чудово. Таємниця вічної юності криється в тому, щоб позбуватися м'язової маси якомога повільніше.

Наш страх перед старінням пов'язаний, ясна річ, із думками про смерть, які ми довго намагаємося відсувати від себе подалі, але після досягнення певного віку просто змушені змиритися з їх нав'язливою присутністю. Відомий парадокс: усі хочуть дожити до старості, але ніхто не хоче бути старим. З часів Птахотепа стосовно цього нічого не змінилося. Хіба що з'явилися дорогі приватні клініки, в яких можна проконсультуватися, як старіти якомога повільніше і надовго зберегти здоров'я. Тут проводять діагностування, виробляють індивідуальні рекомендації стосовно харчування і стилю життя.

Такі експерти з повільного старіння існували ще в античні часи. Наприклад, відомий римський лікар ІІ ст. н.е. Клавдій Ґален рекомендує помірне вживання вина і тривалі прогулянки на свіжому повітрі. Теперішні лікарі цілком погоджуються з його рекомендаціями.

На винній амфорі кінця 6 ст. до н.е. зображено сильну і спортивну постать юного Енея, який несе на плечах свого батька Анхіса, оспіваного в епосі троянського короля. Немічний старець востаннє озирається на руїни Трої. Згідно з традиційними суспільними уявленнями про старість, вона пов'язується із поступовою втратою фізичних можливостей, а відповідно, і з нездатністю виконувати свою роботу - профнепридатністю. Можливо, художник, який зобразив укритого зморшками старого короля саме на вмістилищі вина, у такий спосіб намагався заохотити своїх сучасників виконувати рекомендації античних лікарів і не цуратися винного хмелю, аби якомога повільніше дійти до стану зображеного на картині правителя.

Зображення Анхіса є раритетом не лише через його присутність у старовинних міфах, а і через вік. Адже до глибокої старості в античні часи доживали лише одиниці. Хоча і цих небагатьох шанували не лише за поважний вік. Ставлення до старості було тісно пов'язане з суспільним статусом. Поважали сеньйорів, помешкання яких знаходилося у престижних дільницях міста. Натомість античному володареві Солону у 6 ст. до н.е. довелося видати спеціальний указ, який забороняв селянам бити своїх батьків, які сиділи у них на шиї, нездатні більше виконувати якусь роботу.

Зате багатих сеньйорів в античні часи дуже поважали. У Спарті навіть існував спеціальний дорадчий орган, який складався із мужів віком поза 60. Шанували також мудрих старців - філософів і поетів. Тому і античні бюсти Гомера чи Аристотеля не схожі на довершені статури молодих солдатів, у філософів запалі щоки, обмаль волосся, висохлі кінцівки. А деякі взагалі схожі на карикатури. Наприклад, гіпсова статуя Діогена 280 р. до н.е . Його спина згорблена, груди впалі, висохлі руки безпомічно звисають вздовж тіла. Зате живіт випинається надто вже кругло. Сучасні лікарі знають, що така фігура є типовою для певного віку, адже тканини у зоні живота з часом починають виробляти токсини, які звужують стінки судин і провокують ризик інфаркту. Але мистецтвознавці вважають, що скульптор зобразив Діогена саме в такому вигляді, щоб підкреслити, що філософ був байдужим до усіх зовнішніх життєвих проявів. А тим більше до модного серед його сучасників культу молодості і пов'язаної з цим підвищеної уваги до своїх м'язів, до косметики, відомо, що в часи античності існували вже навіть пластичні операції. Цей факт підтверджує, наприклад, схожість деяких зображень античних правителів і типових сучасних мешканців Беверлі Хіллз, які постійно підправляють обличчя у клініках пластичної хірургії.

Ясна річ, за трепетним ставленням до юності і зовнішності стоїть бажання якомога довше зберегти сексуальну привабливість. І щоб протистояти цьому, довелося б опиратися інстинктові розмноження, який керує цими процесами, а це, як відомо, неможливо. І це стосується обох статей при всіх відмінностях їхньої психології. І хоча вважається, що для чоловіків зовнішня привабливість партнерки відіграє набагато більше значення, ніж для жінок, чоловіча стурбованість своїм виглядом часто не поступається жіночій. Згідно з дослідженнями Чиказького університету, чверть усіх людей віком між 75ма і 85ма є сексуально активними. Але при цьому чоловіки теоретично зберігають можливість мати потомство майже до 90 років, а жінки втрачають цю здатність значно швидше, після завершення клімактеричних процесів. Бажання виглядати молодшим тісно пов'язане зі страхом перед нездатністю задовольнити партнера.

Показовим прикладом є зображення голови Лівії, дружини римського цезаря Авґуста. На момент портретування, а це 14 р. н. е., замовниці вже виповнилося 70. І хоча шкіра обличчя бездоганно гладенька, можна здогадатися, що зображена жінка вже немолода. Її видає форма рота і відсутність підшкірного жиру на обличчі, що висушує шкіру і сприяє утворенню зморщок. Скульптор зобразив жінку правдиво, просто позбавив її шкіру зморщок. Такий собі античний фотошоп.