У прямому ефірі Львівського телебачення Юлія Тимошенко, відповідаючи на запитання про ідеологічне підґрунтя своєї політичної сили, кокетливо зауважила, що, мовляв, усі партії йдуть на вибори "лівими", а здобувши владу, стають "правими". Отже, лідерка однієї із найвпливовіших структур визнала популістську складову передвиборних програм, з якої вихлюпуються нездійсненні соціальні обіцянки, утверджується державний патронат над зубожілими, вимальовуються утопічні шляхи для спільноти.

Передвиборним словоблудством користають усі. Якщо пригадувати зовсім свіжі програми, - ми з вами вже давно мали б купатися у розкошах. "Український прорив", "Десять кроків назустріч людям", "Поліпшення життя вже сьогодні"... Але питання не у тому, щоб укласти перелік милих серцю виборця гасел, питання у тому, чому носії цих месиджів, здобувши омріяні крісла, раптом втрачають будьякий інтерес до виконання цих див?

Час підкинув нашим політикам дуже вагомий аргумент - криза. Але виправдання кризою аж ніяк не торкається речей, які навіть у скрутні часи можна, ба більше - треба робити. І, мабуть, спекуляція на кризі, а не сама біда, дозволяє політикам й надалі претендувати на симпатії виборця.

То чому все­таки учорашні кандидати, дійшовши до влади, "правіють". Юлія Володимирівна пояснює це цілком логічно, як на перший погляд. Мовляв, ринкова економіка, капіталізм і таке інше спонукають державних діячів діяти за правилами, тобто відкинути "зрівняйлівку", дбати про наповнення скарбниці, а отже, застосовувати жорсткі фіскальні методи. Але суть таки в іншому: у потребі "віддячити" спонсорам, які допомагали зіп'ятися на владний Олімп. Ця дяка не обов'язково має бути конкретною - посади чи звання, гадаю, не надто спокушають власників мільярдів. Процес вдячності починається з розподілу впливів, з державних преференцій, ліцензій, дотацій, виграних тендерів тощо.

Ось тут ми доходимо до проблеми тяглості влади, якої в Україні наразі нема і не може бути. Бо ця тяглість мала б базуватися на чітких та непохитних правових засадах, а не на папірцях, переписаних кожним новим президентом, прем'єром чи оновленим складом парламенту. Переписаних під себе і лише для себе, виготовлених каліфами на годину, тими, що прийшли урядувати, тільки аби урвати.

Тому єдиною для всіх політичних середовищ в Україні ознакою, є не маневр від "лівизни" до "правості", а незмінне прагнення зиску, наживи і всього, пов'язаного зі статусом владця.