Ми кепкуємо з російських суперечок довкола, вочевидь, найактуальнішої для розшарпаної злиднями, зате спаяної новим різновидом авторитаризму країни, проблеми - присутності мумії вождя на Красній площі. Чинити кпини над сусідом завжди легко, але чомусь так влаштоване життя, що зовсім незабаром схожа ситуація визріє і у власній хаті. Здавалося б, радимо москалям винести і закопати Лєніна, а коли кілька відчайдухів спробували самотужки демонтувати пам'ятник не своєму ідолові навпроти Бесарабки, судимо їх. Курсив тут мав би наголосити не тільки на, так би мовити, національній належності Ульянова - Лєніна, більше - на тому, що для хлопців з драбиною та кувалдою це таки не їхній кумир. Зокрема, через вік тих, хто за далеке і чуже їхній свідомості змушений поставати перед "найсправедливішим у світі" судом.

Здається, серед побутових нестатків, клопотів, поміж шестернями вітчизняної perpetum mobile виборів, змін урядів, глобальних катаклізмів на кшталт тероризму або "свинського" грипу, покоління розхристаного часу проґавило сам час. Нинішні сорокап'ятдесятирічні, ті, хто ночував на граніті тодішньої площі Жовтневої революції, а тепер Майдану, ті, хто здіймав національні двоколори у столицях і над стріхами сільських рад, - чи можуть вони, поклавши руку на серце, повісти, що зауважили, як і якими виросли їхні діти? Чого вони прагнуть, що сповідують, якими, зрештою, бачать власне майбутнє і країну, де жити вже їхнім чадам?

Це несправедливо, коли їх, максималістів через вік, але зовсім інших, тих, хто, у принципі, не знає, що таке "партсобраніє", "развітой соціалізм", решта маразмів совітської автократії, судитимуть ті, хто знає. Ба більше, - не тільки знає, але й тамує десь у закамарках підсвідомості страх. Не перед розстрілом чи засланням, а перед перспективою стати суспільним вигнанцем, парією серед "єдіного совєтськаго народа", страх думати не так, як інші, чинити, як підказує сумління, жити полюдськи.

Тут йдеться не про одвічний конфлікт поколінь, тут мова про критерії права на оцінку, тим паче - осуд. Права, яке фактично привласнили собі "мудріші", "досвідченіші", бо... старші. Лєніна, однак, приберуть із площ та вулиць, але чи зможуть ті, хто має негативний досвід тоталітарної епохи знівелювати його позитивом змін? Чи здатні вони кинути шкідливу звичку озиратися у своє минуле і лише тоді, з такої, специфічної, я б сказав, точки зору, оцінювати нинішнє?

Прибрати Лєніна - не проблема. Позбутися комплексів під власною черепною коробочкою - ще й яка!