Мило, вочевидь, слухати, як Євген Червоненко з трибуни з'їзду власної партії каже, що головною ідеологією "Нашої України" є "психологія гендлярів". Думаю, що після такої оцінки не тільки НУ, а й усім партіям варто саморозпуститися. Принаймні партійні провідники мали б зробити це першими. Бо усі вони - лише публічні інструменти "спонсорів", без яких жоден партійний проект в Україні не проіснував би навіть до найближчих виборів.

Я не знаю виходу з глухого кута, у якому опинилася наша державність унаслідок гендлярського підходу до абсолютно усіх справ. Я не переконаний, що навіть народ, як джерело влади, гідний високої місії суверена.

Ось приклад. Власник садиби на Полтавщині, біля оселі якого трапилася з'ява нерукотворного лику Матері Божої, прикишенькував усі пожертви численних прочан і виклав на інтернет­аукціон лот "Маєток із деревом, на якому явилася Марія" за 400 тис. у.о. Про це недавно повідомив телеканал ICTV. Запитую себе і вас, шановні: чи може людина з такими моральними засадами стати учасником державотворчого процесу? Запитую і одразу ж ловлю себе на думці, що, у принципі, цей хлоп зі села, власне, скопіював стиль поведінки владоможців - від сільського голови до київського урядника. Маючи перед своїми ясними очима приклади успішності ошустів, брехунів, злодіїв, хапуг, вимагачів, він простотаки переконаний, що чинити схоже - лише собі на користь.

Я далекий від думки, що десь у світі є ідеальний народ, кожен представник якого може бути еталоном шляхетності, чеснот і взагалі - "правильності". Але мені здається, що питома вага негідників має регулюватися, зокрема, небайдужістю громадян, яким все ж розходиться на тому, серед кого живуть. А ще мені здається, що здорова спільнота, перш ніж засновувати державу, має визначитися із вартостями, вищими за матеріальні статки.

Мені заперечать: мовляв, з цим у нас все добре, українці - серед найбільш релігійних націй Європи. Та гріш ціна вірі, коли нею користають для збагачення і вивищення. Гріш ціна вірянам, які учора розганяли по селах вертепи, а нині офірують на храм украдені в народу гроші, спонукаючи священиків поминати їх при кожній службі...

Тому й вихід з пустелі, у яку потрапив вічно бездержавний, упосліджений чужинцями народ, отримавши шанс мати "свою хату" і "свою волю", вбачається проблематичним. Не тому, що маємо поганих провідників. А тому, що дозволяємо таким, як вони, взагалі правити нами.

Шарль де Ґолль мав рацію, коли заявив, що "політика - надто серйозна справа, аби нею займалися лише політики".