Щораз перед виборами в Україні чутно гучні перешіптування, які відтак лунають вже з мітингових мегафонів. Тема - вічна: інтереси якої країни (не своєї ж?) лобіюватиме той чи інший зазіхач на найвище крісло? Ця зацикленість, здавалося б, несумісна з бажанням "усіх" українців повноцінно почуватися у глобальному контексті, стати членами Євроунії і всіляких можливих та віртуальних міжнародних спільнот. Та все ж осторога нашого виборця потрапити у залежність від Росії, Америки, ЄС чи "cвітового уряду" є настільки плодючим ґрунтом для зерен політтехнологів, що вони можуть не перейматися перспективами залишитися без хліба з маслом.

Власне кажучи, самі політики сприяють тому, що спільнота також ідентифікує кожного з них, серед іншого, й за ознакою "міжнародної заангажованості". Чого варті заклинання Козака про "дружину­американку", або ж прямі знущання над Януковичем за "карамельку для Мєдвєдєва" під час останніх президентських перегонів! Але ж вони не зросли на пустирях, бо факти - уперта річ.

Тепер же тема симпатій українських політиків до світових столиць зазвучала з новою силою. Вона має специфічне, як на Україну, тло: виразно проукраїнського чинного Президента, проукраїнського настільки, що ця його риса іноді здатна спричинити кислу міну на обличчях вітчизняних "естетів від політики". Ющенко настільки увійшов в образ "пасічника з козацьким родоводом", що скільки кіс не заплітала б Тимошенко, їй все одно не до снаги переконати посполитих у своєму відчайдушному патріотизмі.

Отож, Ющенко має усі важелі для того, аби активно спекулювати на заангажованості своїх опонентів закордонними центрами впливу. Це, до слова, помітно у його нескінченній полеміці з чинним прем'єром, яка, у принципі, приречена на контакти, зокрема з Росією, бо з ким же іще вирішувати питання, наприклад, газу. Ба більше, постійний наголос Тимо­шенко на парламентській перспективі України дає підстави казати, що вона, по суті, втілює у життя давню мрію кремлівських стратегів, один із яких заявив, що Москві "не потрібна сильна Україна, Москві потрібна парламентська Україна".

До слова, коли йшов Чєрномирдін, то його відставку поквапилися пояснити не "пенсійним віком" чи "станом здоров'я", як би того хотілося офіційним колам, а провалом широкої коаліції і надмірними симпатіями до Тимошенко. "Чєрномирдін був ледь не фанатичним лобістом економічних інтересів Юлії Тимошенко, - заявило джерело з української дипломатії. - "Топорний" виконавець на кшталт Чєрномирдіна може тільки вкотре зіпсувати росіянам все".

Але, видається, настрій Кремлю укотре зіпсують не "топорні" виконавці, а український виборець - непередбачуваний у симпатіях та нелюбові.