Унія, яка донедавна переходила смугу виборів до Європарламен­ту, мала б, якби діяла за зразком наших політиків, волати з розпачу і безвиході. По­перше, витрати на цей електоральний акт під час економічної кризи сягнули бюджетів не рівня вітчизняному, але чомусь ніхто у Брюсселі й не заїкався про скасування походів до виборчих дільниць. У нас саме "електоральне марнотратство" превалювало в аргументах прихильників "широкої коаліції". Рахували вони, правда, не державні гроші, більше пильнуючи гаманці "спонсорів", які відтак, якби вийшло на їхнє, могли б компенсувати свої збитки, потай вказавши на кандидатуру потрібного їм президента...

По­друге, і це, видається, найважливіше. У більшості країн Старого Світу громадяни надали перевагу представникам правих партій. Що було б в Україні, якби до Верховної Ради потрапила, скажімо, "Свобода", УНП і ще низка структур, які декларують свою "правість" і "консерватизм"? Гадаю, ґвалт стояв би не тільки на всю Європу, але й на значну частину Азії, особливо на теренах нашого сусіда.

Можна припустити, як це роблять знані політологи, що таким чином на Захід від Чопа реалізуються настрої розчарованого кризою обивателя. За "правими" тягнеться шлейф асоціацій з маргінесом, з елементами "фашизації", з реакцією та мракобіссям. Цей імідж на руку опонентам, які, однак, на крутих віражах, киваючи на потребу політичного моменту, також не проти зіграти на струнах не надто тонкої обивательської душі. Доволі часто їх закидає у лівий табір, - а там свій маргінес і свої крайнощі.

Насправді ж Європа намагається повернутися до власної ідеї, відкинутої авторами унійної конституції. Розмитість формулювань світоглядних підвалин, ігнорація християнства як фундаменту цивілізації не можуть бути застосовані для побудови чогось нового на теренах Старого Світу. Політкоректність політкоректністю, але іноді вона таки зашкалює, коли йдеться про національний інтерес у контексті враженого кризою довкілля.

Я, звичайно, не толерую поглядів Ніка Гріффіна і його Британської національної партії, але, погодьтеся, що "білі британці" (членами БНП можуть бути тільки вони) теж потребують життєвого простору у хвилі іммігрантів.

Та Європа не робить собі проблем ні з лівих, ні з правих, оскільки там є громадянське суспільство як засіб проти волюнтаризму лідерів, бо інститути демократії там реально гарантують свободу, рівно ж обов'язки - держави перед громадянином і навпаки. Оскільки ми теж не проти пожити в європейському домі, то, мабуть, мусимо переглянути деякі свої стереотипи і застереження. Тим паче, що родом вони - з тоталітаризму.