Якось я вже цитував Йоганна Зейме, який радить речі називати їхніми власними іменами, і тоді матимемо чудову сатиру. Наші винахідники від політики у своїх спітчах, на додачу до не надто втямливих жестів, іноді добалакуються до таких небилиць, що диву даєшся, як цього/цю серйозно сприймають у поважному товаристві.

Узяти хоча б побажання Президента повернути Україну у часи "чорних рад", які, на думку найбільшого шанувальника "київської старини", є зразком демократії. Власне, нічого не маючи проти національних особливостей народовладдя, все ж дозволю собі зауважити, що, поперше, або наш гарант неуважно читає класиків, зокрема. Куліша, або його розуміння демократії дещо спотворене елементом анархізму найгіршого штибу. Не питання: якщо Ющенка оберуть на другий термін, то це його справа - дозволити натовпу вимазувати його грязюкою, чи обійтися усталеною в європейських країнах процедурою. Проблема в іншому, у тому, що усі наші біди у тому, що політики ні на йоту не відступили від "чорнорадної" практики, і безконечне борсання під килимом робить державу некерованою. І ніхто не може гарантувати, що якогось ранку її громадяни прокинуться, не відаючи про новітнього Івана Брюховецького...

А прем'єр чомусь раптом вирішила порозмахувати п'ястуками. То на засіданні Кабміну грюкнула кулачком по столу, гніваючись на Вінського, то перед всеукраїнським зібранням сільських та селищних голів вирішила порадити їм застосовувати цей випробуваний інструмент для полагодження невідкладних справ. У принципі, ідея "кулака" така ж "нова", як і ющенківські "чорні ради", - бо війти та війтенята в українській глибинці тільки те й роблять, що демонструють свою "власть" за допомогою традиційного мордобою. Зрештою, що там хутори: кулак неодноразово вирішував справи державної ваги і в кабмінівських офісах, згадати хоча б інциденти з "проффесором".

Отож у передвиборній лихоманці вітчизняна верхівка, либонь, заблукала у двох соснах: одному сниться такий собі кінематографічно­совєтський Махно, інша марить "сильною рукою". Нема на те ради, говорити про "третю силу", яка з періодичністю електоральних кампаній з'являється на українському видноколі, не доводиться. Її вчорашні адепти або геть змаргіналізувалися (чого варта лише акція Збітнєва, скроєна під такий собі недороблений "фашизм"), або геть перейнялися проблемами пенсійного віку, або ж просто махнули на все рукою, вважаючи, що Арсеній потягне на вітчизняного Обаму. Ось тільки гасло Яценюка "Повернути країні владу!" може стати неактуальним через маленьку дрібницю - відсутність країни.