Цього року вони знову робили це: у день відзначення 250-ї річниці смерті Ґеорґа Фрідріха Генделя над його могилою у Лондоні співали "Алилуя" з опери "Месія". Ця традиція з'явилася ще у часи правління короля Ґеорґа ІІ. "Алилуя" у буквальному перекладі означає "хваліть Яхве", виконувати цей мотив модно і серед поп­музикантів. Свого часу співали його Леонард Коен і "Рамм­штайн", а група "Milk & Honey" навіть виграла з цим у 1979 році на конкурсі Євробачення. Ця найпростіша і в той же час найдієвіша форма хвали Богу завжди діє безвідмовно. Звучання цієї мелодії зворушує, навіть коли слухаєш її сидячи, і незалежно від того, скільки музикантів її виконує - шістнадцять вокалістів без публіки чи п'ятсот оркестрантів для 87 769 слухачів.

Гендель створив гімн футбольної Ліги чемпіонів і став першим митцем, якому поставили пам'ятник. Його музикою досі захоплюються сотні слухачів. Але як людина композитор залишився фантомом.

Ми знаємо про нього лише те, що майже нічого не знаємо. Але, мабуть, це не так важливо. Його музика промовляє сама за себе. Хоча Ґеорґ Фрідріх Гендель і був першим музикантом, який має офіційну біографію, написану теологом Джоном Мейнварінґом і опубліковану через рік після смерті музиканта, 1760го, уже тоді було ясно, що у цій біографії чимало вигадок та здогадів, іноді доволі комічних. Але у дослідників немає іншого виходу, ніж довіряти цій праці, тому більшість із них додає до вміщених там здогадів свої інтерпретації.

Таким чином створюється зворушлива історія про народженого 23 лютого 1685 року в німецькому містечку Гаалє ан дер Заалє хлопчика, сина заможного, але вже похилого віку придворного хірурга. Хлопчик потай грає на клавікорді на горищі батьківського будинку. Це помічає знайомий батька герцог і опікується подальшою кар'єрою юнака.

Після смерті батька Гендель переїздить із провінції до Гамбурґа, де поринає в інтенсивне музичне і товариське життя, в останньому справа доходить навіть до дуелі з близьким другом. Потім музикант їде до Італії на особисте запрошення герцога Медічі і стає зіркою клерикального Рима. Далі його шлях пролягає через Ганновер до Лондона, найбільшого європейського міста, в якому було багато грошей, зате обмаль цікавості до опери.

Тут на нього чекає ще більш грандіозний успіх, і протягом тридцяти років він захоплює обивателів музикою, у якій не бракує богів, героїв, страховиськ, палкої пристрасті і непогамованої чуттєвості. Він візіонер і в той же час прагматик, скупий і марнотратний, завсідник світських вечірок, але водночас особистість з неординарним мисленням. Він з'являється у товаристві кастратів і примадонн, які заробляють набагато більше за нього, перемагає суперників і вміє викликати до себе симпатію аристократів, які дають йому фінансову підтримку. Його люблять, хвалять, пародіюють.

Але врешті його твори виходять із моди, він втрачає гроші і свій театр, до всіх нещасть додається важка хвороба. Він їде лікуватися на термальні джерела, щоб після написаних раніше 42 опер (із яких 39 збереглися до наших днів) ощасливити світ ще 25 ораторіями. Цей переломний момент настає у 1741му і відтоді творчість Генделя різко міняється. Його суворі, насичені філософським підтекстом музичні драми, написані після цього, примушують захоплюватися ним і досі. Хоча і після перелому у творчості йому доводилося писати різні дріб'язкові композиції для заробітку - сонати, концерти і навіть музику для феєрверку.

Мабуть, йому дуже подобалося звучання людського голосу, тож він примушував його у своїх творах здійматися на майже недосяжні висоти, виконувати надзвичайно складні пасажі і створювати м'які й ніжні мелодії, елегантні і тонкі, які дають можливість шанувальникам і досі безпомилково розпізнавати його стиль. Його музика драматична, має яскравий характер і мелодії, досконалості яких, крім нього, змогли сягнути хіба що Моцарт, Шуберт, Белліні, Верді, Чайковський, Пуччіні та Штраус.

Чи кохав він хоча б когось у своєму житті, залишилося невідомим. Він так і не одружився і з тендітного юнака поволі перетворився на розтовстілого і дуже релігійного сибарита, до смерті якого, схоже, як і до смерті Баха, спричинився невмілий окуліст. Ясна річ, багато хто переконаний у його гомосексуальних нахилах. Але у кожному разі він став першим митцем, якому було поставлено пам'ятник - в одному з лондонських парків. Французький скульптор, автор пам'ятника, показує композитора таким собі Аполлоном у домашніх капцях і халаті. Сьогодні цей мармуровий пам'ятник перенесено до музею.

Але попри такий неймовірний успіх, опери Генделя після його смерті дуже швидко забувають. Лише через 200 років їх знову почнуть виконувати і знову з величезним успіхом. Партії кастратів тепер співають жінки або тенори. І зараз у репертуарах оперних театрів світу досить часто можна побачити "Юлія Цезаря" або "Ксеркса". А сама особа Генделя губиться у лісі численних здогадів та спекуляцій довкола фактів із його біографії. Він перетворюється на тінь, на фантом опери. А тим часом його твори і, зокрема, ораторії презентуються як сценічні експерименти, хоча ніхто не може з певністю сказати, що ж саме у них такого експериментального, хіба що деякі з його формальних прийомів, на певний час забуті, сьогодні сприймаються вже не як застарілі, а як новаторські. Оперні арії Генделя - це суцільне задоволення перевтілення, спокуси, зневіри. Можна сприймати ці твори іронічно або серйозно, не вдасться лише їх проігнорувати. Незважаючи на те, які саме персонажі у них інтригують, воюють між собою, живуть, кохають і страждають, - чи це християнські святі, чи римські патриції, ця музика зворушує нас, викликає у пам'яті особисті асоціації, спонукає слухати ще і ще.

Сьогодні померлого у 1759 році Ґеорґа Фрідріха Генделя назвали б поп­зіркою. Його музика примушує маси тремтіти від захоплення. А іронія долі полягає не лише у поверненні його музики до слухача після більш як 200літнього забуття, а й у тому, що в одному і тому ж будинку на Брук­стрит у Лондоні жили в різний час Гендель і Джимі Гендрикс, обидві меморіальні таблиці висять поряд на фасаді. Але всередині будинку досі панує Гендель.

Шуман, Мендельсон, Гайдн, Шуберт - усі ці композитори, чиї ювілеї нещодавно святкувала музична світова спільнота, залишаться майстрами минулого, які багато для нас означають, але на їхню музику був свій час. Натомість Гендель - це зовсім інша справа, доля його творів більше схожа на Моцартову, цю музику слухаєш мимоволі, а її такт раптом виявляється співзвучним ритмові сучасності.