Малком Маггерідж, британський журналіст, один з тих, хто, до слова, першим почав бити на сполох з причин небаченого Голоду 30х років в Україні, так ось, він сказав якось, що "преса - це паперова совість". Гадаю, він мав право на таке визначення.

А якщо так, якщо справді медіа є чимось схожим на майже метафізичну для нинішнього світу річ, то зрозумілим є стиль діалогу з представниками цієї професії, якого дотримуються владоможці. Вони то пробують заспокоїти "паперову совість", то лестяться до неї, прагнучи, аби не гризла, або геть втрачають, ризикуючи тим, що колись їм обов'язково це згадається...

Такий коротенький вступ потрібен для того, аби читач легше сприймав повідомлення про те, що, цілком можливо, мав шанс у недалекому майбутньому розпрощатися з "паперовою совістю", принаймні тією, яка стала звичною для всеукраїнського загалу після подій на Майдані.

Ці нотатки написані під враженням опублікованого проекту конституційних змін, що його нам пропонувала ненароджена "коаліція єдності та відродження", особливо нової статті 341, яка передбачала позбавлення ЗМІ ліцензії "без права відновлення" за поширення "дезінформації".

Тепер уявіть собі доволі пікантний, але, звичайно ж, футуристичний, момент. Нереальний тому, що закон, до того ж Основний, не має зворотної сили. Але... ЗМІ, які досі публікували веселкові звіти прем'єра про стан вітчизняної економіки, займалися не чим іншим, як дезінформацією, і в умовах чинності "341" мали б закритися вже під вечір того дня, коли схожі матеріали побачили світ.

Симпатики Юлії Тимошенко і соратники Віктора Януковича досі б'ються у груди, переконуючи, що ніхто з них й гадки не мав обмежити в Україні свободу слова. Їм легше, бо це не для них написано згадану драконівську статтю, це не їм втрачати ліцензії і відповідати перед судом за правдивість нинішніх спростувальних заяв. Їм можна все, закон про "дезінформацію" з уст політиків ще не написаний, а якщо й був би такий проект, то чи важко передбачити його парламентську долю?

У принципі, може зауважити читач, хіба така мізерія, як "341", варта уваги, коли назагал йдеться про спробу тектонічного зламу в українській державності, якого вона, - ця молода і, скажемо відверто, дещо недолуга, державність могла й не витримати. Але, погодьтеся, сам факт того, що серед вітчизняної політеліти ще ширяють проекти обмеження свободи слова, показовий. З таких "дрібничок" й виростає реальність, у ній відтак доводиться жити. По совісті, без неї, чи як вже там вийде...