Сказати, що світ направду потерпає від обамоманії (у зв'язку з цим з'явився навіть новий термін - "глобамоманія"), значить, сказати лише частину того, що відбувається. Інша частина процесу - готовність/неготовність провідників інших країн сприйняти умови, які пропонує їм американський лідер у практиці підходу до проблем. Тут не йдеться про велику політику - певна річ, не все, що каже Обама, наприклад, про близькосхідне врегулювання, до смаку всім у Тель­Авіві чи Рамаллі. Ходить про стиль спілкування з власним народом, про те, що параметри маккіавелівської моделі поступово сходять на узбіччя, поступаючись харизмі, відкритості, бажанню слухати.

"Що мене справді заохочує, американський народ не лише толерантний, а й спраглий до пояснень, він хоче знати про складні питання й готовий визнавати великі проблеми, - сказав недавно Барак Обама в інтерв'ю журналові "Newsweek". - Думаю, одна з найбільших помилок Вашингтона у тому, що він все спрощує для громадськості. Мені завжди спадає на думку, що коли я опиняюся в одному приміщенні з групою людей, які хай навіть дико протилежних поглядів зі мною, вони все одно мене вислуховують".

Курсив у цій цитаті - наш. Гадаю, спрощення властиве не тільки чиновникам з Америки, воно перетворилося у справжню пошесть і в українській ситуації. Причому, тут воно присутнє з доволі цинічним відтінком, позаяк послухати публічні виступи вітчизняних лідерів, то тільки й чуємо про народ, який все розуміє і знає. Однак у практичних кроках, особливо під час пропагандистських кампаній, піарники усіх політичних сил орієнтуються, проте, на найбільш невибагливу в інтелектуальному сенсі аудиторію, зводячи усі свої заклики ледь не до інстинктів.

Можна говорити й про те, що в дискусіях довкола "ширки", які ще донедавна були головною темою усіх ЗМІ та політтусовок, втрачалася її чи не найголовніша складова, - нехтування думкою народу (вибори Президента у парламенті, інші знакові речі). І це власне прояв недовіри до свого виборця. Не тільки до його сумлінності чи вірності тим чи іншим партіям, але й сумнівом з приводу його потенційної можливості втямити, що таке влада і як слід керувати країною у форс­мажорних обставинах.

Хоча, чесно кажучи, наші лідери не надто знаються на специфіці кризового управління. Радше через те, що зациклені на тому, як витонченіше обдурити конкурента. Тому, видається, їм усім варто прислухатися до уроків Обами, аби відтак не ставати заручниками ситуацій, одна з яких трапилася акурат на Трійцю...