Я дуже люблю дитячі книжки. Не ті, де намальовані герої - "білі та пухнасті", великоголові та синьоокі, вродливі, але чомусь безликі результати постдіснеїв-ських спроб містечкових талантів. А такі, де художник намагається творити світ, сповнений несподіванок та внутріш­нього драйву. Бо якщо відома сучасна польська письменниця Ольга Токарчук слушно вважає, що кожна книга чимось нагадує людину, то, зазвичай, захоплюємось не сірістю чи кітчем, а глибиною, благородством, здатністю бути собою. А коли позиціонуємо книгу ще й як дитячу, то передовсім - естетичним співіснуванням змісту і форми.

Ілюстратор має бути інтелектуалом

Нещодавно кафедра книжкової гра­фіки та дизайну Української академії друкарства провела у Львівському молодіжному клубі-галереї виставку найцікавіших студентських робіт, присвячену дитячій книзі.

Завідувач кафедри Володимир Стасенко акцентував у розмові з "Поштою", що бажання молодих художників малювати ілюстрації до дитячих казок не завжди збігаються із бажаннями видавців  ці казки у такому оформленні видавати. Бо, з досвіду, видавцям хоча й подобається  побачене, однак вони часто вважають, що маленький читач потребує чогось простішого. Так і з'являються стереотипні герої  у світі  художньої ілюстрації.

Але чи й справді пересічні українці настільки обмежені, що не спроможні відрізнити "масову" дитячу ілюстрацію від самобутньої? Популярність столичної "А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ", львів­ського "Видавництва Старого Лева", франківського "Кашалота" (книги яких слугують зразками добротної естетики) свідчить: більшість із нас усе відчуває правильно. Один із найвідоміших ілюстраторів дитячих книжок в Україні Владислав Єрко якось розповідав, що чільник "А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ" Іван Малкович практикує (прихопивши зі собою папку з ілюстраціями до чергової майбутньої книги) виходити, скажімо,  на Бесарабський ринок і доймати усіх тітоньок-продавців розпитуваннями, яка ілюстрація їм миліша, а згодом брати до уваги результати.

"Я цілком згідний: сучасний читач значно чутливіший до того, що передбачає поняття "якість", - ділиться думками Володимир Стасенко. - Щодо дитячих книжок особливо. І вже не важить, чи ілюстрація містить багато деталей чи, навпаки, лаконічна. Головне - естетика, яка без глибоких знань неможлива. Тобто, навіть, коли йдеться лише про обкладинку дитячої книжки, ілюстратор має знати, які деталі є важливими, а які другорядними, на чому варто наголосити, який обрати стиль, який використати шрифт і якого розміру, як усе скомпонувати, щоб уникнути еклектики. І для цього мало самого лише ознайомлення з текстом - у художника має бути серйозна світоглядна і професійна база. А ще розуміння - з дітьми краще по-дорослому. Коли робиш продукт як для себе маленького - читач завжди це оцінить".

Коли бешкетництво - не вада

Кажуть, неякісне художнє оформлення супроводжує дитячу книжку через неспроможність оплатити працю серйозного  ілюстратора. Відтак видавці часто роблять замовлення дилетантам, у яких немає знань, до прикладу, із матеріальної культури, анатомії, колористики, способу стилізування.

"Ілюстрування близько 70 % дитячих книжок, які бачимо у книжкових крамницях, - це кітч, - ділиться думками з "Поштою" керівник "Видавництва Старого Лева" Мар'яна Савка. - Хоча взірці доброго смаку є. І не тільки завдяки "А-БА-БІ-ГА-ЛА-МА-ЗІ", яка вибрала гламурний варіант ілюстрування. Наявність бешкетництва, задерикуватості - ось те, на що ми передовсім зважаємо. У цьому плані мені страшенно імпонує творчість американського дитячого письменника та ілюстратора Шела Сільверстейна, який творив свої малюнки однією лінією. Але вони настільки живі та непретензійні, що у своїй простоті - геніальні".

У "Видавництві Старого Лева" переконані: для доброго продажу дитячої книги  ілюстрації - найважливіші. Тут добре знають, що навіть коли кілька людей зовні переконують у "крутості" автора чи його робіт, а всередині видавництва такого переконання немає, то ламати себе не варто. Практика, коли автор сам підбирає художника, для цих видавців - неприйнятна.

"Проблема в тому, - знову Мар'яна Савка, - що художників-ілюстраторів не так багато. А навіть якщо вони є, про це немає окремих інформаційних ресурсів. Нам доводиться наполегливо і довго шукати собі ілюстраторів. Часто знаходимо там, де не чекали. Скажімо, Максим Паленко, який проілюстрував для нашого видавництва уже шість казок-повістей авторства Джеремі Стронга, сам зголосився до нас, прислав кілька своїх малюнків електронною поштою. Ми працюємо з художниками-професіоналами,  які мають відчуття стилю, добре почуття гумору і вміють працювали швидко".

Буває непередбачуване

Знахідкою для львівських авторів та видавців донедавна була ілюстраторка Зеновія Юськів, велику ретроспективну виставку творів якої зараз експонують у Музеї історії релігії. Однак навіть цю художницю (яку мистецтвознавці називають одною з найморальніших за два останніх десятиліття, наступницею аристократизму Олени Кульчицької та Софії Караффи-Корбут) не оминули неприємності.

Присвячена пантеону язичницьких богів книга Ірини Вовк "Дощечкова читанка", до якої Зеновія Юськів  створила 50 унікальних ілюстрацій і яку 2005 ро­ку Ірина Вовк віддала у видавництво "Каменяр",  чомусь зникла. Як розповіла "Пошті" Ірина Вовк, "Каменяр" у пошуках коштів на видання передав рукопис із оригіналами ілюстрацій до обласного управління освіти, звідки його не повернули. А оскільки передавали без супровідних документів, службове розслідування нічого не встановило.

"Дощечкову читанку", каже Ірина Вовк, за ілюстрації планували висунути на Шевченківську премію. Для Зеновії Юськів нині, на жаль, уже посмертну.