"Те, що відбувається сьогодні, це не проблема персон - це проблема системи", - заявив якось Віктор Ющенко в ефірі телеканалу, де йому не перечать. Натяк на "систему" стосувався перспектив зміни механізму  виборів - локальної проблеми, яка, врешті, з усіма іншими складається пазлом у справжню Систему.

Президент не договорює, бо якщо серйозно вести мову про реформацію державного устрою, то слід насамперед відповісти на очевидне запитання: чому в Україні заклики до змін правил гри, гасла, що спонукають до суспільних катаклізмів, починають лунати акурат під завісу каденцій глави держави? І чи не достатньо сумного досвіду конституційної реформи 2004-го, аби нарешті припинити невиправдану і шкідливу практику писання законів на коліні, під вигуки невдоволеної юрби на майдані?

Відтак спільнота має нарешті сформувати інструменти, за допомогою яких вона б реально могла спонукати щойно обраних главу держави, парламент, прем'єра негайно втілювати у життя необхідні зміни, тим паче, задекларовані у передвиборних програмах учорашніх кандидатів. Зробити це - означає покласти край перебуванню владців у зоні комфорту, коли вони просто послуговуються здобутками попередників, йдуть проторованими ними шляхами і використовують здобутий "подоланими" опонентами адмінресурс. Треба нарешті, аби наші державці не "ловили день", не пили "запаленими губами з ріки на ймення фарт". Треба, щоб вони одразу "відчули у річковій воді важкий присмак піску" (Станістав Бєлковскій. Катехизм опозиції).

Можливо, сказане далі дещо відгонитиме соціалізмом, але, однак, системи, що постали на руїнах тоталітарного режиму, мають, по-моєму, використовувати звичний для спільноти інструментарій. Френсіс Фукуяма у "Кінці історії" зауважує, що "корені економічної нерівності - не у правовій і соціальній структурі нашого суспільства, яке залишається фундаментально егалітарним і помірковано перерозподільчим; справа, радше, у культурних і соціальних характеристиках груп, які його формують, що дісталися їм у спадок від минулого".

Позбавити "еліту" і "контреліту" (хоча в Україні вони складають симбіоз сіамських близнюків) цього спадку минулого - означає зупинити процес пос­тійного тасування владної колоди. Досі маємо таке: відсидівшись певний час на "лаві запасних", упорядкувавши бізнес, здобутий під час причетності до "небожителів", той чи інший діяч знову повертається у "вищу лігу". Хай під іншими прапорами, хай у цілком ідеологічно чужу команду. Аби відтак, через певний час, знову пірнути в тінь.

Ось про яку систему перш за все мав би казати Ющенко. Та, далебі, його переймають геть інші проблеми. Комфорт на виборах, а далі - комфорт при владі.