Я - мерехчу
ти - мерехтиш
світ - мерехтливе мереживо
такий закон
всесвітньог' мерехтіння
такий відкритий
і мені
(Н. Гончар)
Якщо пам'ять мене не зраджує, то вперше я зустріла Назара Гончара на вокзалі. Я боялася, що не впізнаю його в натовпі - але відразу стало зрозуміло, що з-поміж усіх людей поетом на пероні міг бути тільки один. Обтріпані джинси, якась кольорова шапка, неприсутньо-замріяний погляд. І ця його борода, щось середнє між борідкою цапа і мушкетера - саме так я собі й уявляла поетів у своїй молодості сімдесятих років. Назар Гончар був наскрізь поетом, суцільним поетичним існуванням, буття поета пронизувало його істоту.
І найперше, що ти в цій істоті помічав - була його мовчазність. Ніколи не зустрічала когось, хто б так ощадно, так обережно поводився з мовою - зокрема і в розмові. Тебе це спочатку збивало з пантелику. А тоді ти починав розуміти, що цій людині можна довіритися і що за мовчанням криється велике серце і особливий талант товаришування. А ще пустотливий, глибокий і гострий розум, який відстежував мову на її найдивніших закрутах. Він крутив мову справа наліво, повертав спереду навспак і ззовні досередини - і завжди в цей його особливо уважний, докладний, точний спосіб.
Назар Гончар писав поезію, чудові вірші для коханої дружини (і перекладачки) Христини, паліндроми, анаграми і каламбури, в яких часто одна мова змінювала іншу. Пригадую собі перформенс Назара, який змогла побачити в його рідному місті Львові. У перформенсі "Бух тут зове" він грався значеннями німецьких і українських схожих за звучанням слів. Власне митцем-перформенсистом він і був насамперед, презентуючи свої тексти й ідеї без зайвого галасу, проте дуже інтенсивно, з якоюсь неначе невинністю, а водночас рішучістю.
А ще - із наполегливістю, бо саме ця ознака, поруч із талантом товаришування, була рисою, яка зробила його основним культурним посередником між Україною й Австрією за останні десять років. Усе почалося з доленосної зустрічі з австрійським ліриком і перформенсистом Крістіяном Льойдлем, якого Назар запросив влітку 2001 року в Україну. Коли Льойдль несподівано помер у грудні того ж року, Назар продовжував контактувати з друзями і колегами-письменниками Крістіяна, які групувалися навколо об'єднання "Папороть" (farnblute), а згодом - і з цілим австрійським літературним середовищем. Не одного з нас він запросив в Україну, та й сам щоразу приїздив до Відня, брав участь в акціях "Папороті", влаштовував свої читання і перформенси. Кульмінацією його стосунку до Австрії стали 2007 - 2008 роки, коли він був "міським писарем Грацу", перетворюючи і там контакти на приятельські стосунки. Внаслідок того періоду у видавництві "Льойкам" з'явилася книжка "LIES DICH", в якій можна простежити творчість Назара Горчара в ліриці й перформативному мистецтві.
Назарові Гончару вдавалося дивувати людей дивовижністю світу і мови - дивувати, лукаво, мудро, не-з-глиб-инно усміхаючись.
Переклад із німецької
Христини Назаркевич
Про автора:
Ева Лавріч, професор кафедри романістики університету в Інсбруці, 23.05.2009.
