Дуже повільно потягує він з чубука своєї люльки і тихенько видихає дим у бороду: на початку було слово і лише згодом - колись - слово стало тілом. А ще за якийсь час: спершу з'явилася мова, а тоді гра зі словами, ще пізніше - гра зі словами, значеннями, звучанням і наголосами, потім було ще щось - інше? - а далі довго нічого, тоді з'явилися люди, а передостанньою - політика, але це вже не так важливо...

Якби запитати львівського поета-перформенсиста Назара Гончара про його методи роботи з мовою, треба бути готовим почути щось цілковито відмінне від звичної відповіді і треба запастися терпінням. Назар Гончар схожий на людину з іншого століття, у якому гра зі складами - читанням їх справа наліво, зліва направо, або і згори вниз - містила у собі щось долюдське, майже божественне і з найпростіших, банальних речей можна було видобути важливі істини, вартувало лише достатньо довго пообертати їх і побавитися ними. Здається, він проспав у своєму галицькому гніздечку вавілонське стовпотворіння, і ось тепер як останній зі собіподібних, творить незвичні поетичні загадки, якими дивує нас. Основне місце серед його творів займають мовні ігри - анаграми, паліндроми, амбіграми і візуальна поезія. У цій поезії літери з усіх алфавітів світу, а також звуки, спільні для всіх світових мов сплітаються з картинами неповторного світу уяви Гончара, аутичного світу снів. При цьому він вкрай рідко прагне інформувати про щось, йому, гравцеві, цілком вистачає самої гри. Гончар, який в українському поетичному середовищі займає місце козака-денді і придворного блазня, займає центральне місце - ГО - у літературному формуванні ЛУГОСАД, він нагороджений знаменитою групою БУ-БА-БУ, а останнім часом завдяки численним перформенсам за кордоном, зокрема у Польщі, Литві та Австрії, його не розуміють і за межами України. Він був близьким другом загиблого у 2001 році віденського лірика і перформера Крістіана Льойдля, з яким вони часто виступали разом...

 (okto.tv/ankerpunkt, 8. Sendung, 5 Februar 2007).

Переклад із німецької