цими словами з поезії Адама Заґаєвського, поезії, яку відкрив для мене Назар, хочу окреслити Його неповторний образ, Його НЕЗАБУТНЮ і унікальну постать...

думаю, львівським вуличкам буде дуже самотньо без Його тихих кроків, львівському повітрю буде задушно без Його нечутного дихання, цілому світові буде нерадісно без Його майже непомітної, схованої у густій бороді, трохи лукавої, тільки Йому відомо чому, усмішки...

мені бракуватиме Його у кон­церт­них залах, як тонкого і рафінованого поціновувача моєї музики...

а нам гостро і болюче бракуватиме Його Слів, з яких Він любив складати у найнесподіваніший спосіб особливі, тільки Йому властиві звукові візерунки, як камінці на морському березі, котрі ніби неспеціально і невимушено творять дивну картину краси і гармонії...

нам бракуватиме запаху ароматного тютюну і самокруток, якими Він любив нас частувати, Його полотняної торби, завжди набитої рукописними текстами, власною графікою і просто різними цікавими дрібничками...

нам бракуватиме Його "мерехтіння", Його "богодуховолюбові", Його "прозоримоволюбові", Його любові...

Нам бракуватиме Його... Дуже...