Практика перетягувати ковдру на себе, при цьому ігноруючи будь-які писані правила і просто правила доброго тону, притаманна майже усім політикам. Вони - люди, а тому тішаться, коли їх шанують та возвеличують, і роблять усе, аби чути солодку патоку на вуха частіше.

Але є речі, які змушують державних провідників говорити очевидне несусвіття. Це - обставини, вплинути на які їм не під силу. Тому доводиться вдаватися до різного роду словесних викрутасів, аби виглядати перед співрозмовниками соліднішими і впливовішими.

Владімір Путін спромігся в Японії на чудову сентенцію, яка, власне, має усі шанси здобути подальший розвиток на сторінках підконтрольних російському режимові газет та в ефірі призначеного чомусь не для вітчизняного, а сусідського глядача телебачення. Він розповів, що саме Росія була свого часу "ініціатором суверенітету України, Грузії та Киргизстану". Попри те, що прем'єр з Москви чомусь відкрив далекосхідним політикам явний неформат (про трійцю Україна - Грузія - Киргизстан досі ніхто й слухом не чув), Путін, звісно, перебрав зі суверенітетом.

Але що вдієш, коли у Кремлі відрядження до Японії були виписані, мабуть, давно, без урахування можливих наслідків саміту Євросоюзу у Празі. А саме навздогін цій події були кинуті путінські слова. Ясна річ, Празька декларація, усупереч зливі переконань з європейських владних офісів у тому, що "Східне партнерство", зафіксоване у ній, не є "антиросійським", все ж створює протилежне враження. Чого варті цитати, що зринають й досі і стосуються вуст доволі впливових на континенті чоловіків.

"Ми живемо не у вакуумі. Росія може проявляти ворожість щодо "Східного партнерства", та це її проблема. Вона дивиться на світ, як на гру з нульовим вислідом"...  "Це (саміт у Празі - Авт.) відбувається лише тому, що Росія вже всім набридла", - брюссельський аналітик і колишній керівник представництва Єврокомісії у Москві Майкл Емерсон, здається, поставив усі крапки над "і".

А щодо "подарованого суверенітету", то, у принципі, слова Путіна могли б мати вагу років так через сто, коли у вічність відійдуть матері тбіліських юнаків, убитих саперними лопатками російських спецназівців 9 квітня 1989 року, коли у Прибалтиці вже не буде свідків тривалої облоги російськими танками Литовського сейму. Зрештою, коли упокорена імперська потуга Росії перестане проектувати газові війни, забереться з Південної Осетії та Абхазії, припинить кримський шантаж. Але то буде вже зовсім інша Росія. Росія, якій подарують незалежність саме Україна, Грузія, зрештою, навіть Киргизстан. Та й японцям до Москви стане значно ближче...