Чи бачили ви, щоби дві жінки змогли примиритися поміж собою, коли йдеться про інтереси одного чоловіка? Сумнівно, однак, видаючи бажане за дійсне, знані політологи глибокодумно розповідають нам про роль Віри Іванівни Ульянченко у можливому порозумінні між Президентом, секретаріат якого доручено очолювати екс-губернаторці Київщини, та прем'єр-міністром, яка спить і бачить себе у Ющенковому кріслі.

Колись відома російська діячка Іріна Хакамада написала книгу "Sex у великій політиці". Гадаю, що ті, хто радив Ющенкові за­пропонувати кандидатуру Віри Іванівни на посаду "миротворця", мали б докладно ознайомитися з цим бестселером:  "Жіноче суперництво ірраціональне і всеохопне... Найвеликодушніше, на що здатна жінка у стосунках з іншою жінкою, - не заважати..."

І ще один момент, який чомусь не беруть до уваги, кажучи, що заради зміцнення свого передвиборного іміджу глава держави здатен наводити мости із запропонованим ним же прем'єром. У ситуації цейтноту чомусь ніхто не запитав у самої Тимошенко, чи хоче вона замирення. У відповідь на це запитання - ключ до розуміння української перспективи на найближчий рік. Юлія Володимирівна осідлала доволі комфортну позицію, перебуваючи при найвищій владі, але стратегічно поводячись, мовби у глухій і безкомпромісній опозиції. Коли президентську канцелярію очолював Віктор Іванович Балога, секретарським піарникам було легше: усе списувалося на взаємну нелюбов і бажання використати будь-яку нагоду, аби напакостити. Коли ж "головного подразника" усунули і тепер йому доводиться виступати у ролі Ющенкового опонента, азарт Юлії Володимирівни підігрітий боротьбою на два фронти: проти ВАЮ як ймовірного супротивника на майбутніх виборах, і проти Балоги - зазіхача на роль ще крутішого опозиціонера чинному Президентові.

Перші спалахи прем'єрського гніву ми зауважили в історії з корупційними оборудками в Міноборони. Можна припустити, що ЮВТ бадала реакцію Ющенка на спробу дифамувати його як головнокомандувача, рівно ж - перевірити здатність Президента до наступних втрат після відставки Балоги. Однак Єхануров став ще одним пробним каменем у суперечці довкола сакраментального питання: що може зупинити Юлію Володимирівну на її шляху до Олімпу? Нічого, - бо пам'ятаємо, що саме голос Єханурова став вирішальним, коли хитка коаліція голосувала за її призначення керівником уряду.

Ще один росіянин, дуже близький до української ситуації, Ста­ніслав Бєлковскій, написав у зв'язку з призначенням ЮВТ у грудні 2007 року таке: "Тимошенко - це історична відплата українським елітам. За їхню неготовність і нездатність формулювати стратегічні цілі для країни та нації.

За бажання проковтнути все й одразу та невміння знаходити компроміси.

За прагнення перетворити владу в машину для заробляння великих грошей.

За невміння слухати та чути власний народ".

Але чим відрізняється Тимошенко від тих, кого вона має за ворога?