Найліпшою післямовою до Празького саміту Європейського Союзу, на якому ухвалено декларацію про "Східне партнерство", на мій погляд, є фраза екс-президента Чехії Вацлава Гавела, що "партнерські стосунки можна будувати на принципі щирості, а не приховування. Треба відверто казати, що ми про те чи інше думаємо".

Україні знову пропонують співпрацю, але форма цієї співпраці схожа на ерзац наших мрій. Тому, власне кажучи, я б не акцентував на тому, що написано у документах, а на тому, чому раптом у Брюсселі (радше - у Варшаві та Стокгольмі) виникла ідея переформатування відносин із шістьома колишніми республіками СРСР.

Причин кілька, і первинно польсько-шведська ідея симпатій до України зокрема трансформувалася через існування цих причин у спосіб з'ясування внутрієесівських стосунків, ба більше - в інструмент вирішення внутрішніх проблем для країн, що вважаються важковаговиками Унії. Коли полюс впливів Євросоюзу базувався в Парижі, то там не згаяли час і задекларували створення Середземноморського союзу. Коли епіцентр подій у Старому світі змістився на Схід (конкретніше - до Праги), тут скористалися моментом для підписання "Східного партнерства". Такі "мандрівні столиці" дають нагоду підозрювати, що ЄС - цей зразок стабільності та міщанського добробуту, насправді сповнений конкурентної боротьби і прихованих конфліктів, і щось схоже на гавелівську вимогу "щирості" тут не реальне.

Тобто, йдеться про те, що подаючи руку Києву, обіцяючи йому невиразні, геть ефемерні преференції, які, либонь, загубляться у кабінетах єврочиновників, наші партнери плекають надію на власне вивищення серед євроспільноти, а не розділяють з Україною її клопоти і сподівання. Показовим з цього погляду є інтерв'ю  Надзвичайного та Повноважного посла Республіки Польща в Україні на одному з телеканалів. На запитання, коли ж нам "світить" перспектива членства, дипломат сказав, що ось щойно за три роки Варшава головуватиме в Унії, тоді...

Однак якщо для європейських бюрократів "папір все витримає", то для України вони готують конкретні зобов'язання і вимагають конкретних гарантій. Міркую, що тут закопано пса майбутніх непорозумінь, оскільки хто в Києві може щось гарантувати, якщо країна залишається на розпутті. Москва чекає її з "щирими" обіймами, аби відтак задушити, а Європа також кличе - недокличеться, тільки якось дивно, як у приповідці про вчорашній борщ.

Цікаво, що за дотриманням українських зобов'язань у Брюсселі пильнують ретельно. І найменший огріх карають знову ж таки непевністю перспективи. Мовляв, не впоралися: залиштеся на повторний курс. Насправді, іноді це свідчить про невправність і нещирість "учителів".