Цьогорічна весна спочатку розцвіла надіями на зміни у Молдові, відтак забуяла тбіліським "майданом". Однак ці спроби виявилися пустоцвітами, і, мабуть, не лише від того, що тамтешнім опозиційним силам забракло снаги і підтримки мас, а й, значною мірою, через очевидний плагіат, до якого вдалися нові революціонери.

Питання, актуальне й для сучасної України, у якій усунуті від реальної влади "блакитні" олігархи раз у раз погрожують масовими акціями протесту, обіцяючи вивести на столичні вулиці десятки тисяч зубожілих трудящих зі Сходу.

Однак і Партія регіонів, і пересварені ліві мали б дуже уважно вивчити молдовсько-грузинський досвід, аби, по-перше, не станцювати на граблях, а, по-друге, не дістати облизня перед справжньою битвою за владу.

Попри позірну несхожість подій у Кишиневі й Тбілісі, незважаючи на те, що наші ближчі сусіди виявилися "гарячішими" за традиційно емоційних кавказців, обидва спалахи бунту мають одну спільну рису: вони є спробами двічі увійти в одну й ту ж ріку, точніше, скалькувати технологію успішних "кольорових" революцій, зокрема, Трояндової та Помаранчевої. Спробами невдалими з моменту задуму, оскільки цей задум був надто романтичним, цей романтизм аж надто засліплював очі радикалам, аби вони зауважили суспільні зміни, що відбулися після відставки Шеварднадзе чи третього туру президентських виборів в Україні.

Не акцентуватиму тут ні на моменті масового розчарування результатами "кольорових" революцій, ні на тому, що, як би там не було, їхнім успіхам сприяла зовсім інша глобальна опінія, симпатії Європи та Америки. Зосереджуся на тому, що спільноти на пострадянському просторі набули виразних рис зрілих демократій, - у тому сенсі, що й опозицію нині важко об'єднати, "вимуштрувати" одним гаслом, під одного вождя, навіть дуже й дуже харизматичного. Іншими стали й ті, хто при владі. Саакашвілі, вочевидь, знає, як протидіяти революціям, одну з яких влаштував колись сам. Ба більше, всіх, хто нині посягає на його правління, він міцно прив'язує до Москви, залишаючи пересічному грузинові поле для роздумів: хто, власне, захищає батьківщину?

Воронін, окрім того, що вивчив досвід сусідів і вирішив не реагувати надто нервово на вибрики екзальтованих молодиків, убив двох зайців - нейтралізував радикалів, показавши усім, що вони здатні тільки на руйнацію, і сконсолідував патріотичну частину молдаван перед загрозою румунського поглинання.  

Ті, хто спробував "приватизувати" технології "кольорових" революцій - програли. Акції вже роздано, невдахам залишилися ваучери, причому їхня ціна тане, як це було в Україні середини 90-х минулого століття, з кожним днем.