– Вирішальну роль в моєму житті відіграли два вчителі – історії і математики. Це мої батьки. Думаю, що вдячність сина і учня в одній особі – це щось таке, що треба нести через ціле життя і відкривати дуже-дуже сокровенно. Не можу сказати, що це були мої улюблені предмети, але досі математика допомагає мені ухвалювати рішення, а історія дає міцний фундамент, життєві цінності й переконання.

– Багато років минуло відтоді, як я закінчила школу, проте завжди пам’ятаю тих, що відіграли якщо не вирішальну, то важливу роль в моєму майбутньому і вплинули на ціле життя. Перш за все вдячна своїй першій учительці Ользі Володимирівні Федорович! Це фантастична людина і чудовий учитель. Коли я вчилася у старшій школі, то дуже хотіла стати юристом. Проте раніше були певні умови вступу – спочатку доводилося працювати, лише потім вступати на юридичний факультет. Батьки, звісно, були проти цього, сказали, що відразу вступатиму. Я довго думала, ким насправді хочу стати. Вирішальну роль у моєму майбутньому відіграла учителька географії Тамара Тихонівна Данилюк. Вона була дуже строга і вимоглива, проте я її так полюбила, що вирішила також стати учителем. Ще один педагог, якого хотіла б відзначити, це вчитель математики Стефанія Миколаївна Кисіль. Це надзвичайно хороша людина, вимоглива, але водночас справедлива вчителька. Окрім них, великим прикладом учителя для мене стала моя тітка і хрещена мати, викладач української мови, заслужений вчитель України, людина з великої літери. Хоч її вже немає в живих, вона для мене досі справжній взірець та ідеал учителя. Незалежно від того, які реформи відбуваються в освіті, найважливіше те, яким повинен бути вчитель. Насамперед має поважати дітей, вірити в їхні успіхи, бути чесним і справедливим. Також учитель повинен вміти вислухати кожного, працювати з різними дітьми і різними поведінковими явищами та правильно організовувати освітнє середовище.

– На кожному етапі життя у мене були такі вчителі, яким я дуже вдячна. Уже з початкової школи, середньої, а згодом в училищі та медичному університеті мене завжди оточували хороші вчителі та наставники. Для мене вони були справжнім джерелом знань, потужними авторитетами, завдяки яким я тягнулася до кращого і бачила перед собою якусь ціль. На жаль, багатьох із них уже нема серед нас… Наприклад, у моїй професії – ультразвуковій діагностиці – мене дуже багато чого навчив покійний Сергій Миколайович Шкредов. Він був дуже хорошим наставником. Саме завдяки йому я зрозуміла, що діагностика – це 90, а може, й усі 100% успіху в лікуванні. Усім своїм учителям вдячна за те, що стала саме такою, якою є, і що маю можливість зараз очолювати напрям репродуктивного здоров’я у нашій області. Загалом мені завжди щастило з учителями і наставниками. Саме вони додавали мені впевненості йти вперед і досягати цілей. Це стосується і моїх дітей. Наприклад, син-другокласник ще жодного дня не сказав, що не хоче йти до школи. Я проаналізувала й усвідомила, що ще є присутнє таке розуміння, як любов до дітей. І коли дитина відчуває цю любов учителя, то й слухає його, легше сприймає інформацію, запам’ятовує, стає дисциплінованішою. Як на мене, бажання вчитися – дуже важливий елемент. Те ж саме скажу і про старшого сина. Завдяки хорошим педагогам він не лише одержав добрі бали на ЗНО, а й став студентом Українського католицького університету. Тож дякую за знання всім учителям, які вже були в нашому житті і які ще будуть! Принагідно щиро вітаю всіх учителів з їхнім професійним святом! Бажаю здоров’я, натхнення, щоб у нелегкий час змін і реформ їхній оптимізм ніколи не згасав, а надихав на подальші успіхи і щоб ще не одній дитині вони змогли допомогти стати справжньою людиною!

– Я починав навчання у 31-ій школі. Провчився там три класи, далі перейшов у 91-шу школу. Великий вплив на мене мала моя перша вчителька Наталя Миколаївна. Їй особливо вдячний за все! Вона дала мені впевненість у собі та заклала на той час базове дитяче розуміння лідерства. Наталіє Миколаївно, вітання Вам, якщо читаєте “Львівську Пошту”! Школа, в якій я навчався, дуже відрізняється від нашої Школи вільних та небайдужих. Але там теж було багато класних учителів. Загалом шкільні роки були дуже веселі, час тоді минав повільніше… До речі, я дуже любив історію. А ще пам’ятаю, як добре вміла пояснити і розказати предмет учителька фізики Ірина Федорівна Чирка. Школу я закінчив із золотою медаллю. Остання школа, яку я закінчив, – Києво-Могилянська бізнес-школа. Хочу згадати Павла Шеремету, який тоді, у 2005 році, був деканом. Школа має гасло “Надихати лідерів” (Inspiring leaders). І саме це натхнення, модулі, поїздка в США допомогли мені open my mind (відкрити розум) і покращити своє вміння мислити підприємливо.

– Я не дуже сумую за школою. З усіх моїх освітніх закладів найбільший сум – за університетом. Це був час відкритих можливостей, така собі швидкісна траса різних потоків знань, досвіду. Саме тут я зустріла багатьох цікавих викладачів і друзів. А що стосується вчителів, то першою, кого я відзначила б, є моя мама. Хоч вона й не працівник освіти, проте мій найголовніший учитель. Бо життя – ще та школа. Серед шкільних назвала б Лівіновську Квітославу Йосипівну – мою першу вчительку. Досі пам’ятаю, як до нас на уроки “прилітав” космонавт, песик, який обирав ковбаски, ми бавилися в цікаві ігри, читали казки. Усе це вигадувала вчителька, аби нам було цікаво і комфортно в такій великій школі. Хотіла б виокремити й Жук Ганну Йосипівну – класного керівника, вчителя літератури. То ми зараз говоримо про нові методи, про те, що потрібно звертати більше уваги на судження, не стигматизувати героїв. А вона робила це й тоді. Пам’ятаю ці обговорення донині. А ще вона прищепила нам смак до одягу, вміння любити життя, самореалізовуватись і бути щасливими. Ганна Йосипівна завжди мала гарне почуття гумору і розуміла цінність кожної людини. Також згадую вчительку історії Левицьку Оксану Йосипівну. На її уроках я вперше побачила історію як усний серіал: наприкінці кожного уроку вона розповідала нам частинку історії через тогочасних персонажів, і ми чекали продовження на наступному уроці. Також ставили сценки. То було круто! Через такі захопливі розповіді по-іншому сприймали саму історію, бачили більше контекстів. Бігун Ганна Степанівна – моя вчителька математики. Я любила розв’язувати задачі, і вона давала можливість робити це самостійно. Одного разу я потрапила на олімпіаду, де були завдання з коренем квадратним. Цього ми на уроках ще не вивчали. І я спробувала зробити це, виходячи лише з назви – “корінь квадратний”, і що то, на мою думку, мало б означати для математичних розрахунків. Учителька оцінила мої старання, хоч, як виявилося, мої уявлення зовсім не збігалися з тим, чим корінь квадратний є насправді. Було ще багато прикольних вчителів у педучилищі та університеті. Усіх не перелічити…

– Я дуже любила свою школу в містечку на Тернопіллі – Копичинську середню школу №1. Кожного літа вже не могла дочекатися вересня, щоб повернутися до нашого класу, вдихнути запах свіжої фарби після щорічного ремонту, побачити однокласників та вчителів. Моя перша вчителька Надія Матвіївна викликала в нас якусь благоговійну повагу. Була вже у літах, і в неї була така глибока, перевірена роками мудрість педагога. Ми приходили до неї додому в гості на чай цілим класом, довкола її будинку завжди росло багато квітів. А коли почалася середня, а потім старша школа, найважливішими для мене стали гуманітарні предмети. Найтісніший контакт у мене був з учителями мови й літератури – української, англійської та російської: Любов’ю Миколаївною, Світланою Євгенівною, Ольгою Василівною та Вірою Михайлівною. Чи допомогли мені вчителі стати успішною, складно сказати. Навчили працювати, бути відповідальною – так. Найважливіші вчителі – мої батьки. Причому обоє були мені ще й педагогами. Мама працювала в музичній школі учителем сольфеджіо, теорії музики та музичної літератури. Не пригадую, щоб на її уроках хтось порушував дисципліну. Вона так цікаво розповідала, що всі слухали з відкритими ротами. Зрештою, моя мама письменниця, тож красиво говорити – її вроджений талант. А в тата вроджений режисерський талант. У народному театрі, який він створив і багато років провадив у нашому містечку, він був педагогом із акторської майстерності, сценічної мови. Я ходила з однолітками до театральної студії, яку він вів, читала книжки про театр і мріяла грати на сцені. Потім був Львівський державний (тепер національний) університет, чимало улюблених викладачів – Микола Миколайович Ільницький, Василь Михайлович Івашків, Лариса Петрівна Бондар, Леоніла Іванівна Міщенко. Завжди пам’ятатиму їх з вдячністю! А ще Любомир Тадейович Сеник. Він був моїм наставником і керівником дисертації, яка не відбулася, бо я втратила інтерес до літературознавства і зайнялася видавничою діяльністю. Сподіваюся, він мені пробачив, що не виправдала його сподівань. Але я знаю: він пробачив, бо дуже чуйна і великодушна людина.

– У моєму житті було три великі вчителі. Насамперед моя перша вчителька Любов Михайлівна зі школи №91. Крім того що вона навчила мене рахувати і писати, то ще й любити і поважати людей, розуміти й цінувати людські якості. У старшу школу вона нас випустила як прекрасний, хороший і добрий клас. Любов до цієї вчительки пронесу через усе життя. Другим важливим учителем в моєму житті був класний керівник у старшій школі Олег Ярославович. Саме він навчив нас жити, дружити і поважати одне одного. Цей учитель приділяв нашому класові дуже багато уваги, ми з ним багато куди їздили і багато чого навчилися. Третім потужним учителем була Людмила Романівна Зінченко. Це та людина, яка дала мені хліб у руки, показала, що професія перукаря – це не просто стояти, стригти і догоджати клієнтам, а що це велике мистецтво, потужне ремесло, якого потрібно вчитися усе життя. Вона дала мені чітко зрозуміти, що перукарство не обмежується кріслом і дзеркалом у салоні, а дає дуже великі можливості в житті. Саме їм трьом хочу подякувати за те, що навчили мене любити, дружити і шанувати свою працю!

– Відверто кажучи, приємних спогадів зі школи небагато, тому виокремити якогось учителя важко. Із самими оцінками було все нормально, та все одно це не був спеціальний період, який відіграв у моєму житті якусь визначальну роль. Своїми вчителями вважаю багатьох людей, але фактично жоден із них не був учителем за фахом. На жаль…