Здавалося б, початок літа і пов'язані з цим природним перебігом подій відпустки мали б покласти початок певному затишшю на політичному олімпі. Однак, судячи з того, що в Україні живуть перманентними виборами, не закидаючи на горища усю необхідну для електоральних кампаній атрибутику - гасла, плакати, мегафони, місцевому обивателеві не доведеться нудьгувати в очікуванні атракцій.

Зрештою, хіба лише місцевому? Долею української влади усерйоз переймаються у світі. Причому так ретельно, що іноді складається враження, що в Києві не здатні на самостійні рішення і постійно озираються на демократичний Захід в очікуванні чергових рецептів і стратегічних вказівок. Утім зусилля світових лідерів у цій царині є настільки очевидними, що їх не могли не зауважити і деякі вітчизняні спостерігачі. Минулого тижня оприлюднено думку директора Інституту економіки і прогнозування НАН України Валерія Геєця, який всерйоз вважає, що наша держава ризикує потрапити до переліку "квазіутворень", оскільки рівень недовіри громадян до рідної влади просто таки зашкалює. Пан Геєць цитує дослідження французьких учених, які дійшли висновку, що "тільки 20 країн змогли за останні 50 років скоротити своє відставання від G-20... Ба більше, 43 країни, тобто мало не половина, мають винятково формальну державну атрибутику, потрапивши в цілковиту залежність від трансконтинентальних і регіональних корпоративних кланів".

У зв'язку з цим цікавою є спроба експертів Брукінгс інституту (США) намалювати план для адміністрації Барака Обами для визначення її відносин з Україною.

Автори цього дослідження переконують, що Вашингтонові не варто вдавати втомленого від українських проблем, оскільки терен між Росією та ЄС залишається архіважливим. Не знаю, чи ставили американські аналітики собі за мету переконати президента США у потребі зміцнення українських інституцій (хоча б для мінімізації ризику нестабільності у цій частині світу), але те, що вони аж ніяк не призначені для унеможливлення перспективи посилення самостійності Києва, - більш ніж очевидно.

Попри рекомендації загального порядку, звичні для українського вуха з уст власних політиків, у звіті Брукінгс інституту бачимо й одну суттєву деталь. Його експерти переконують, що "Вашингтон не може собі дозволити розкоші чекати", поки "влада в Києві об'єднається", адже "за відсутності серйозного заангажування США, ситуація в Україні вірогідно погіршиться і тоді вимагатиме більшої уваги американців у майбутньому".

Що стоїть за такою нетерплячкою, можна лише гадати. Вочевидь, йдеться не тільки про дипломатичні, економічні та ін. допомогові заходи з боку Америки. Якщо виходити із ситуації, то, либонь, слід очікувати чергової сутички Вашингтона та Москви у намаганні вплинути на формування майбутнього українського режиму.