Коли спробувати окреслити державний лад в Україні із застосуванням термінології "-ізмів", то, мабуть, найвлучнішим словом буде таки "популізм". Шляхи народу та влади кардинально розійшлися ще на початку незалежності, і відтоді, спробувавши кілька разів апелювати до своїх обранців, застосовуючи голосові зв'язки, пересічний громадянин умовк. Натомість широко відкрив вуха для владної локшини, яку готують одночасно в офіційних та партійних кухнях.

Складається враження, що для інституцій, які мали б займатися серйозними справами, зокрема "розбудовою держави", не існує конституційних повноважень, вони дивним чином трансформувалися у "міністерства правди" з філіями на місцях. Причому на тлі негараздів, зубожіння, не кажу вже про глобальні виклики доби, змагаються поміж собою у вправності пропагандистських трюків.

Навіть не казатиму, що схожа практика є аморальною, бо, у принципі, учти під час мору завжди відгонили якимось збоченством. Інша річ, що владці сформували свій, специфічний моральний кодекс, першим і головним постулатом якого є, мабуть, абсолют моральності всього, що йде на користь його замовнику.

На нашому терені це добре прослідкувати за еволюцією офі­ційних звісток про засідання УЄФА щодо затвердження міст, які прийматимуть Євро-2012. Переможні реляції, вигуки "Львів понад усе!" потихеньку сповзли у сонну констатацію факту очікування 30 листопада. "Перемога" почала здуватися, мов повітряна кулька, у міру усвідомлення піар-команди Садового, що хтось у Львові ще ходить на офіційний сайт УЄФА і вміє читати по-англійському. Таких виявилося достатньо, і тому нас чекала чергова несподіванка - категорична вимога до уряду допомогти, аби не осоромитися через півроку.

Та ж ситуація, правда, на вищому рівні, із гарячковою забороною грального бізнесу. Не акцентуватиму, що прем'єр у дніпропетровській ситуації скористалася фактом кримінальних розбірок, - про моральність такої позиції залишу міркувати читачеві. Головне, "високий гуманізм" урядовців у намаганні захистити молоде покоління від азарту і марнотратства виявився антигуманним для 200 тисяч громадян, яких потенційно чекатиме вулиця. А кошти до бюджету, які мільйонами пливуть від тих таки операторів цього ринку, ліпше позичити в МВФ, аби майбутні покоління не марнували статки у казино, а віддавали борги "отців нації" заморським банкірам. На узбіччі й закон, оскільки чи варто заради "високої мети" зважати на якісь там правила, викуплені ліцензії, справну орендну плату...

"Свобода - це рабство", - твердить міністерство правди у романі Орвелла "1984". На голці популізму в Україні хочуть виростити покоління рабів, свято переконаних у тому, що живуть вільно. Живуть чи животіють? Як там у Андруховича: "Свобода жахлива. А єдиний шлях, який ти маєш, - це шукати від неї порятунку в давніх залежностях, у вигаданих узалежненнях і чергових поневоленнях".