Ресурс обидвох визначальних гравців української політичної сцени явно обмежений. Долучення до традиційних команд маргінальних середовищ, відкинутих минулими виборами, додає родзинок до цього театру абсурду, зводить ситуацію до банальної парадигми “сам дурень!”. За прикладами не варто далеко ходити: колишній есдек Балога, хутенько перефарбувавшись і втершись у довіру до Президента, звинувачує Тимошенко у співпраці з Медведчуком. Той же Балога, приятелюючи з одіозним Колесніковим, підкидає спільноті модель дружби БЮТ з Партією регіонів.

Повноваження – ось що формує нині стосунки влад – виконавчої та президентської –  і рельєфним чином проектується на діяльність влади законодавчої. До того ж  обоє, і Ющенко, і Тимошенко, не зазирають далі свого “уділу” – першого явно хилить до повернення президентсько-парламентської республіки, другу приваблює роль канцлера зі всесиллям депутатської коаліції.

Цікаво, що виборці, умовно конфліктуючи за симпатіями, абсолютно не зважають на свій особистий досвід. Варіант Ющенка вже випробуваний в часи “проклятого кучмізму”, однак власне індивідуальний “почерк” Леоніда Даниловича не є визначальним для усієї системи президентсько-парламентської республіки як такої. А модель “канцлерства” приховує у собі такі сюрпризи, що годі й подумати. Вже сьогодні дехто з експертів називає події в Україні “парламентською автократією”.

Коротка пам’ять українського суспільства породжена тим же совковим стереотипом, що про все мають турбуватися володарі. Поміж тим, не варто забувати уроків Нікколо Макіавелі: “Щоб з’ясувати, що  має трапитися, достатньо простежити, що вже було... Це відбувається тому, що всі людські справи робляться людьми, які мали і завжди матимуть одні і ті ж пристрасті і тому обов’язково мусять давати схожі результати”.

Не буду аналізувати схильності Ющенка і Тимошенко до методів управління “міцною рукою”. Лише скажу, що зіткнення ліберальних поглядів чинного Президента і псевдо-соціалістичної риторики прем’єрки можуть виплодити такого монстра, який і не снився Східній Європі. Білоруський “бацька” має принаймні консолідовану країну, і тому ймовірність “гарячого” громадянського конфлікту там значно нижча, ніж в Україні.