Бездоганно сконструйовані схеми, попри значну тяглість у часі та позірну ефективність, все ж приречені на збої. Те, що можна було укласти в мізки пересічного обивателя ще кілька десятиліть тому, аж ніяк не пасує світоглядній системі наших сучасників. Тому я б не радив нікому надто ревно дотримуватися "чистоти експерименту", боронячи ті чи інші розумові стереотипи.

Усього два приклади з недавніх подій. В УПЦМП заговорили про теоретичну можливість скасування анафеми Мазепі.  Керівник відділу зовнішніх церковних зв'язків Української православної церкви архімандрит Кирило (Говорун) визнав, що досі у "проблемі гетьмана" домінував політичний чинник, а церковні причини, через які Івана Степановича відлучили та прокляли, взагалі були невартісними та надуманими. Мазепа будував православні храми, а не, уклавши "альянс з лютеранином", віддавав їх католикам та протестантам. Ба більше, в умовах секуляризації, заохочуваної своїм по­літичним опонентом Петром І, дбав про дотримання церковних традицій.

Коли усталені схеми дають збій у головах чи не найпослідовніших своїх прихильників, це знаково. Інша річ, що чинні політики, відмовляючись від перегляду певних звичних та комфортних з усіх точок зору поглядів, тепер будуть виглядати "святішими за Папу". Біда у тім, що вони дбають не про доброчесну паству, а про свій електорат, вишколений та зазомбований армією невігласів та шахраїв.

Друга річ, себто подія, - більш драстична. Стосується вона налаштування проти українських зусиль щодо визнання Голодомору. Сама тема 1932 - 1933 років якось непомітно посунулась на другий план, однак цікавим є пошук опонентами визнання Великого Голоду світом інших "больових точок" для компрометації справи. Гучні кампанії проти сумнозвісних білбордів у Львові на пошану вояків дивізії "Галичина", майже синхронно з ними - черговий вереск у ЗМІ з приводу депортації-недепортації Івана Дем'янюка, і знову наголос на "ексклюзивності Голокосту", проблеми, яку власне сер­йозно ніхто й не береться оскаржувати, заперечувати чи взагалі ревізувати. Щодо пам'яті комбатантів, тут найлегше взяти і списати усе на піар окремої політичної сили. Можна прибрати з галицької столиці плакати, але не можна (принаймні так легко) перейменувати вулиці Вояків "Галичини" у сотнях західноукраїнських містечок. Можна товкмачити незаперечну істину (визнану, до слова, й Нюрнбергом) про непричетність формувань "ваффен" до структури СС, а можна просторікувати, як це робить Барух Горін, керівник департаменту громадських зв'язків Федерації єврейських громад Росії, що "будь-яка співпраця з Гітлером - безумовне зло". Правда, сором'язливо при цьому оминати проблему "юденрату" і вже зовсім по-фарисейському забувати про Сталіна і його пакт з нацистським вождем.

Та, сподіваюся, і в цій царині ми невдовзі діждемося перезавантаження історії