Проблема нас, нинішніх, полягає у тому, що реально і достеменно про всі події, які відбуваються за нашої присутності, ми маємо шанс дізнатися лише через надцять років. Не вже і негайно, а лише тоді, коли, за висловом Воррена Барета, американського підприємця, "зійде приплив, і стане зрозуміло, хто купався голим". Усі подробиці, підводні камені й течії, приводні ремені і хитросплетіння зв'язків зараз приховані під товстим шаром намулу пропаганди і піару. У висліді пересічний громадянин формує власну думку із того сурогату, який цільово пропонують йому яйцеголові зі штабів конфронтуючих політичних середовищ. До цього додається дрібка смакових уподобань журналіста чи телеведучого, загальний контекст сказаного, візуалізованого ТБ-картинкою...

Поміж тим, недостатня обі­знаність публіки щодо справжньої ситуації в країні не завжди спрацьовує на користь тих, хто замовляє схожі ситуації. Вона може мати хвилевий ефект, коли маніпулятори бажають зосередити увагу загалу на якомусь дріб'язку його побуту. Однак у нинішньому світі інформаційних технологій і просто загостреної цікавості до політичної "полунички" таке невігластво, як правило, компенсується інформацією з протилежного табору, також викривленою, неадекватною і "шкідливою". Відтак, схоплені на брехні мусять докласти неймовірних зусиль для виправдань та пояснень, які, погодьтеся, більше схожі на розмахування п'ястуками після бійки.

Але справа ще й  у тому, наскільки тяглим є період пізнання справжньої історії. В Україні, зазвичай, не варто покладатися на зміну режиму чи його очільника, бо тут досі діє правило античних часів: "Історію пишуть переможці". Іноді трапляється й таке, що найзапекліші апологети вчорашнього дня сьогодні зрікаються своїх переконань та симпатій і видають на-гора неймовірні сюжети, аби лише відхреститися від власних непрезентабельних справ і здобути ласку нинішнього правителя.     

Невизначеність і карколомна заплутаність того, що спостерігаємо у нас зараз, є очевидним наслідком нез'ясованості реальних витоків ситуації. Їх, мабуть, слід шукати не тільки у "посттоталітарному" синдромі, радше - ближче, у часі Майдану та залаштункових угод "нової" еліти зі "старою", простіше - команди Ющенка і Кучми. Те, що ЛДК було обіцяно недоторканність та безкарність, - нині вже ясно, як Божий день. Але, либонь, були гарантії й іншого ґатунку - лише ними ми можемо пояснювати виживання надто одіозних персонажів епохи пізнього кучмізму і їхню заанґажованість до нинішніх процесів.

Мине час, і ми дізнаємося про все, про те, хто насправді "купався голим". Але тоді це сприйматиметься за детективну історію, таке собі розривкове чтиво, а не як застереження чи рецепт для подолання недуг суспільства.