Постать Гоголя і поза ювілейними святкуваннями завжди була предметом нездорової конкуренції між Україною та Росією. А тут ще на голови обох країн звалилося двохсотліття письменника і "бонусом" - "Тарас Бульба" пана Володимира Бортка, вихованця Київського інституту ім. Карпенка-Карого та переконаного члена Компартії Російської Федерації, що отримав партбілєт особисто з рук Геннадія Зюганова на дев'ятому пленумі ЦК КПРФ (українські комуністи вирішили не відставати і нагородили Бортка Ленінською премією).

Коли свого часу Єжи Гоффман, великий шанувальник України, випустив "Вогнем та мечем", то його демонстрація супроводжувалася пікетами та статтями із промовистими заголовками: "Вогнем та мечем по українсько-польських від­но­синах". Прокат картини "Тарас Бульба", натомість, супроводжувався аншлагами і млявими негативними відгуками. І це при тому, що Гоффман, майстер екранізації класики, як міг адаптував Сенкевича до сьогоднішніх політичних реалій. Що стосується Бортка, то він пішов, як колись його духовний лідер, іншим шляхом: насмикавши з гоголівського тексту тих цитат, які мали би максимально сильно вдарити по вухах та нервах українського глядача. "Русская земля", "русский царь", "русская сила" - усе справді є в гоголівському тексті. І це, звичайно, стане для товаріща Бортка головним аргументом у можливих суперечках із колишніми співвітчизниками. Проте Гоголеві і не снилися мелодраматичні пасажі із вагітністю та смертю від пологів "прекрасної полячки" (пан Бортко вирішив, що якщо нащадка Бульби немає, його варто вигадати) та загибеллю від ворожої руки дружини Бульби та його полку. Не міг Микола Васильович припустити і те, що стане автором сценарію до блокбастера, хоч і знятого без обіцяного розмаху.

Утім, скільки б не сварити фільм Володимира Бортка (і за явне бажання вислужитися перед Кремлем, і за невміння зліпити докупи окремі епізоди, і за провалену сцену вбивства Андрія, і за багато інших речей), його незаперечною перевагою є те, що він сягнув значно дальше ніж конкурс сценаріїв: його таки знято. Звичайно, добре профінансований проект є лише однією сходинкою у тій інформаційній війні, яку Росія веде проти України (варто пригадати і мультфільми на зразок "Іллі Муромця", де герої воювали за "русский город Киев"), проте головним у цій історії є те, що поки в Україні говорять, ображаються і рахують, скільки треба грошей на реалізацію сценарію Віктора Греся, що переміг в оголошеному ще 2005 року конкурсі сценаріїв на екранізацію "Тараса Бульби", в Росії знімають кіно. І важко сподіватися, що інша держава власним коштом буде охороняти інтереси України. Протиставити усім фільмам, які так чи інакше зачіпають за живе українців, вони можуть тільки фільми. І бажано, кращі.