Акурат напередодні Великодня російська інтелектуальна спільнота була шокована вчинком тамтешнього президента Дмітрія Мєдвєдєва. Він дав інтерв'ю "Новой газете", тій, з редакції якої пішла і не повернулася Анна Політковская, тій, у якій тихо вмирав від досі не з'ясованої отрути, працюючи оглядачем, Юрій Щєкочіхін... Тобто, "наступник" взяв і прийшов у "лігво" ліберальних "антидержавних" журналістів і поділився з ними власними поглядами на світ. Наприкінці розмови пояснив свій вчинок просто: "Вы никогда никому ничего не лизали..."

Певна річ, прихильники Путіна поквапилися обізвати мєдвєдєвське інтерв'ю "Новой" "моральною капітуляцією перед оранжизмом". Саме так, - помаранчевий колір у Росії, з легкої руки придворних телеведучих і колумністів, перетворився на символ антиросійщини, ним лякають дітей і затурканих селян десь у Передураллі.

Московські ж ЗМІ демократичного ґатунку, - хоча, крім "Новой", таких газет можна перелічити на пальцях однієї руки, - але принаймні ліберальний сегмент Рунету вказує також на деякі ознаки якщо не відлиги, то "потепління". Чудове есе Алєксандра Рикліна в "Ежедневном журнале" "Сто днів до указу" демонструє поступову, хай не надто помітну, капітуляцію путінізму перед командою Мєдвєдєва. Так, телевізійники й досі схильні плутати прізвища свого Президента, як це трапилося під час великодніх трансляцій. Але виступи доволі знакових "єдинороcів", у яких вони дозволяють собі обзивати режим "гнилим", думка ще вчора лояльних до Путіна та його ефесбешної кліки інтелектуалів, дають підстави говорити про справді "моральну капітуляцію", тільки не наступника, а фундатора системи. 

Насправді це може бути лише ознакою мімікрії режиму, однак, коли звернути увагу на реальний стан речей в країні, стане зрозумілим, що Кремлю й справді слід щось робити. Попри "сидіння на трубі", що загрожує, як і будь-яке тривале сидіння, неприємним недугом, криза відчутно вдарила по російській господарці. Журналіст американської "The Washington Post" Джордж Ф. Вілл написав недавно, що Бараку Обамі не варто навіть вести якісь переговори з кремлівським режимом про ядерне роззброєння, мовляв, "нинішня Росія - це "потьомкінська країна" з відсталою економікою, а її населенння стрімко вимирає".

Якщо залишити все, як є, то, направду, збудуться передбачення великого Розанова: "Зі скреготом, скрипом, вереском опускається над Російською Історією залізна завіса. Вистава закінчилася. Публіка встала. Час одягати шуби і повертатися додому. Озирнулися. Але ні шуб, ні домівок немає".

До слова, це епіграф книги Фьодора Крашеніннікова "Після Росії", яка, гадаємо, невдовзі стане бестселером.