Якби Джорджу Байрону судилося стати не письменником, а художником, то, швидше за все, бодай на одному зі своїх полотен він вивів би образ найвірнішого друга свого дитинства - великого та грізного собаку Ральфа. Саме Ральф урятував Байрону життя, коли той ще восьми­літнім хлопчиськом зірвався зі скелі і впав в ущелину. Цілу ніч пес грів малого господаря своїм тілом, а на ранок привів на допомогу людей. Історія свідчить, що Ральф помер, коли Байрон уже став знаменитим, і що поет спорудив на могилі улюбленого собаки пам'ятник та написав епі­тафію.

Долі тварин, зображених на світлинах та у творах живопису і кераміки (що склали зміст нової львівської виставки "ZооМагазин", організованої інформаційно-мистецьким центром "365" та журналом "Пес&ko" на експо­зиційних площах "Технопарку") - не такі відомі і, можливо, менш героїчні. Але важливо було інше - передати глядачам передовсім теплі, сонячні враження, що їх викликають як в авторів виставки, так і в кожної нормальної людини "брати наші менші". "Усі ми однієї крові - ти і я", - цитувала на відкритті слова кіплінгівського Мауглі  автор концепції виставки Ірина Сорокіна, - й ми хотіли, аби люди про це згадали".

Олена Беро "Песики"

Завдяки творчому "ZooМагазину" (який, за словами керівника центру "365" Ореста Голубця, буде або що­річним, або перетвориться у бієнале) з'явилося бажання поглянути на порушену організаторами тему ширше. Тим паче, що образотворче мистецтво, властиво, зі зображення тварини й почалося: в епоху палеоліту майже не малювали рослин, зате окреслені скупими спрощеними лініями тварини, що пасуться, стрибають чи біжать, і сьогодні змушують нас відчувати їхній динамічний зв'язок із давнім митцем.

Анімалістика як жанр

У відповідних словниках сказано: анімалістичний жанр (від латинського animal - тварина) - це вид образо­творчого мистецтва, в якому провідним мотивом є зображення тварини. Байдуже,  йдеться про часи скіфів, сарматів, інших племен чи про сьогодення, про наші терени, чи про Африку, Океанію, країни Сходу, про декоративну стилізацію образів тваринного світу, чи про їхнє реалістичне відтворення - тваринам у людській творчості відводять місце завжди і всюди. Хоча без впливів часу не обійшлося.

Зокрема, львівський мистецтво­знавець Андрій Дорош у розмові зі "Суботньою поштою" ствердив, що тяжкий удар анімалістиці завдала саме фотографія. З її появою відпала потреба у реалістичних змальовуваннях, як це, скажімо, у ХІХ столітті практикував німецький художник Куннерт, який спеціально їздив до Африки малювати слонів та жирафів. Натомість митці почали ви­окремлювати у тваринах людські риси, показуючи за їхньою допомогою наших "монстрів та монстриків", а також те, якими б ми хотіли бути.  "Щодо Львова, -каже пан Дорош, - то анімалістичний жанр (зокрема у малярстві) тематично не презентували тут років із тридцять. Можна на пальцях однієї руки перерахувати творців старшої генерації, які зверталися до цієї тематики, хоча вона безмірно цікава, прекрасно стимулює думку і дає змогу виконувати замислене на найвищому професійному рівні".

Водночас Львів приділяв анімалістиці (як мало яке інше місто) у попередні десятиліття, а то й століття справді велику увагу. Навіть в архітектурі та предметах інтер'єру, щедро  декоруючи образами тваринного світу свої домівки. "Леви, коні, дельфіни, півні, сови, - розповідає  мистецтвознавець Олесь Нога, - для львів'ян - улюблені персонажі. Принаймні зображення саме цих тварин та птахів у архітектурі нашого міста трапляються найчастіше. Інша справа, що в останні десятиліття профе­сійних художників образи тварин чомусь цікавили мало. Хоча, коли я  вчився у тоді ще училищі імені Івана Труша, анімалістика у викладачів (особливо Тараса Драгана) була в особливій пошані.  І саме на основі зображень звірят ми - навіть у застійні роки - вчилися робити просто фантастичні модерні речі".

Жорстокі віяння часу

Кінець ХХ- початок ХХІ століття внесли у загальне розуміння анімалістичної тематики свої корективи - подекуди надзвичайно жорстокі. Так, у серпні минулого року у Коста-Риці навколо особи митця Гільєрмо Варгаса Абакука, який цьогоріч мав презентувати країну на бієнале мистецтв країн Латинської Америки у Гондурасі, розгорівся великий скандал. Експонатом своєї виставки художник зробив безпритульного пса, якого Варгас спеціально не годував і не поїв (водночас не даючи змоги зробити це іншим), аж поки нещасна тварина не померла на очах відвідувачів. У такий спосіб, як стверджував митець, він хотів привернути увагу суспільства до проблем безпритульних тварин.

Не так давно інша художниця - уже представниця Швеції, співробіт­ниця однієї із поважних шведських галерей - Наталя Ендемонт виставила в "Айдан-галереї" у Москві фотона­тюрморти, де композиціями слугували мистецьки закамуфльовані відрізані голови кроликів і мишей. Багатьох відвідувачів шокували розповіді самої авторки, як вона працює над своїми творами. Мовляв, на все про все художниця має після умертвлення тієї чи іншої тварини тільки 15 хвилин, бо якщо зволікати, то буде втрачено ефект життя - очі страчених на догоду мистецтва заскліють.

І прикладів таких мистецьких експериментів чимало. Не відстає від світових тенденцій й Україна. Згадати хоча би нашумілі фото та відео­проект киянина Іллі Чічкана, головними героями якого стали накачані наркотиками кролики. (Правда, художник згодом стверджував, що жоден із кроликів під час проекту - коли за їхньої участі творилися гумористичні сценки у стилі кітч-арту - не загинув, а всі спокійно доживали чи доживають віку на дачі у його знайомих). Чи карпатський перформенс  львів'янина Василя Бажая, під час якого на очах кількох десятків глядачів в ім'я творчого задуму зарізали козеня...

Звичайно, мистецтво потребує жертв. Але чи не сприймають сьогодні цю тезу окремі митці занадто буквально?