У наших реаліях практика залучення іноземців не спрацювала. Переважна більшість тих, кому ми надали громадянство і призначили високу зарплату із кишень українських платників податків, і в себе на батьківщині не вирізнялися унікальними чеснотами, понад те – піддавалися кримінальному переслідуванню. Вважаю, що варто було б з’ясувати, хто і як їх відібрав та привіз сюди на заробітки, за якими критеріями цей відбір відбувався. Та й узагальнити ефективність їхньої діяльності: чи втрати від їх менеджування не більші від ефекту. І ще – чого їх звільняти просто так, без звіту?! Хай би відзвітували про “досягнення”, довели власну спроможність та ефективність, а вже потім гнати втришия – якщо винні.

– Українцям довший час нав’язували думку, що вони можуть заробити чи реалізувати себе хіба як заробітчани за кордоном. Іноземці на посадах в Україні розвіяли цей міф: виявилося, що заробітчани з інших країн з великою охотою їдуть сюди. Україна має великі можливості та потенціал для людей, які хочуть себе реалізувати. Українці згадали, що не святі горшки ліплять, і братися за ситуацію в країні варто самим, тим паче що в тих сферах залишилося багато недоробленого і незробленого. І в цьому очевидний позитив: до українців повертається віра в свої сили, можливості та вміння, іншими словами – якщо хочеш, щоб щось було зроблене добре, зроби це сам.

– Кого б ми не запрошували, потрібне реальне бажання до проведення реформ! Особисто для мене прихід у МВС Еки Згуладзе був великою надією на реальні зміни. На жаль, провести повноцінну реформу в поліції їй і команді не вдалося… З різних причин. Але основна, як на мене, це спротив самої системи на рівні міністра. Думаю, в інших випадках те саме. Можна згадати Сакварелідзе, котрого викинули з прокуратури за принципову позицію щодо “діамантових прокурорів”. Тому поки не буде реальної політичної волі до змін, можна хоч інопланетний розум запрошувати, нічого не буде. Жоден іноземець не збудує за нас нашу державу, не проведе реформи. Можна запрошувати іноземців, котрі можуть лише допомогти нам, але за нас робити все не будуть і не можуть!

– Призначення іноземців на високі посади у державі та державних підприємствах України для проведення реформ у цілому не виправдало очікувань. Переважна більшість іноземних менеджерів запам’ятаються хіба захмарними для пересічних українців розмірами зарплат та бонусів. Деякі топ-іноземці не виправдали сподівання на свою незаангажованість під час проведення реформ, натомість головною проблемою переважної більшості “експатів” є величезна різниця в ментальності, яка завадила їм бути послідовними та протидіяти надзвичайному спротиву системи. З більш-менш успішних іноземців-реформаторів відзначу хіба екс-главу Укр­залізниці Войцеха Балчуна, якому вдалося впровадити швидке та недороге пасажирське сполучення з Європою. Вважаю, що справжні реформи за ці ж гроші можуть зробити лише українські фахівці, головне було б велике бажання і політична воля.

– На мою думку, запрошення іноземців в Україну на посади в органи державної влади було виправданим кроком. Події 2014 року, корупційна складова у владі, система роботи державного апарату, рівень довіри громадян до влади зумовили, на мою думку, введення такого ноу-хау. Яку роль мали б відіграти іноземці на посадах в органах державної влади? Роль конт­ролерів і стабілізаторів у точці неповернення до системи управління, що існувала з часів здобуття Україною незалежності. Часто можна чути думки, що такі дії є свідченням того, що в Україні немає своїх фахівців тощо. Абсолютно не згодна з цією позицією і вважаю, що жодного взаємозв’язку між призначеннями іноземців та питанням наявності чи відсутності в Україні своїх фахівців немає. Безумовно, Україна багата на фахову, досвідчену молодь, авторитетних і досвідчених фахівців, проте рішення про введення іноземців у структуру української влади було вимогою часу. До прикладу, одне з найпрогресивніших міністерств в уряді – Міністерство юстиції України – об’єднало молодих і професійних його очільників, серед яких і Гія Гецадзе, колишній громадянин Грузії, а тепер вже громадянин України. І жодним чином негативного впливу цього “міксу” в керівному складі на реформи Мін’юсту немає, навпаки. Сьогодні працювати у владі нелегко, цього ніхто не обіцяв. Неабияке значення має сформована команда і оточення, з яким працюєш, і знову ж таки реальний приклад команди Мін’юсту. Як громадянці мені запам’яталося створення Національної поліції, до якої долучилися на той час заступник міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе і очільниця новоствореної структури Хатія Деканоїдзе. Чи виправдали свої призначення всі очільники з іноземних держав? На мою думку – ні. Фактори в цьому різні, як об’єктивні, так і суб’єктивні.

– Думаю, це єдиний правильний шлях після того, як країна пережила радянську окупацію. Не потрібно винаходити ровер – краще перебрати досвід західних країн і набирати обертів у власному розвитку. Так, іноземці дещо прагматичні, навіть безжальні на перший погляд, у пропонованих реформах. Але в них є одна важлива перевага – об’єктивне сприйняття України. Добрим прикладом вважаю призначення на посаду Наталії Яресько.

– Насправді питання дуже складні, тому що оцінювати того чи іншого керівника дуже важко, бо нам показують тільки красиву верхівку айсберга. Коли почати “копати” і вникати в суть реформ, то насправді не все так красиво і добре. Перша реформа, яку почали робити, – це реформа міліції, для втілення якої запросили грузинів. Все починалося дуже красиво, і багатообіцяючі гасла говорили, що будемо мати справедливу та чесну поліцію. Кількість претендентів на одне місце свідчила про те, що українці хочуть змін і хочуть брати участь у зміні країни. Грузинський досвід у цьому був дуже потрібний для нас, і вважаю, що вони зі своїм завданням упоралися, що стосується самої патрульної поліції. Грузини пішли, тепер усе на плечах українців. Чому вони пішли? На мою думку, вони зіткнулися з небажанням українського керівництва проводити подальші реформи. Потрібна серйозна зміна законодавства, зміна підходу до кадрової політики і технічне забезпечення. Це та реформа, яку я можу назвати успішною. Все інше – тільки “кольорові картинки”, голосні гасла і політика. В першу чергу ми повинні були запросити експертів для зміни нашого законодавства і стандартів, бо всі спроби щось реформувати зводяться нанівець. А законотворчий орган, замість виконувати свої прямі обов’язки, бавиться в політику. І ще одне: допоки ми не позбудемося всіх метастазів старої, прогнилої системи, реформи робити буде дуже важко і дуже повільно, незалежно від того, хто прийде їх робити, – чи то іноземець, чи українець.

– Що більше Україна буде євроінтегруватися, то більше іноземців працюватимуть на Україну. Це природний процес, адже українці хочуть користуватися послугами фахівців з усього світу. З іноземців, яких запросили в органи влади, мені найбільше запам’ятався Гізо Углава. Він працює першим заступником голови НАБУ. Наразі людина менше піариться, а більше зосереджена на роботі. На жаль, інші іноземці займалися більше саморекламою, і за це потрібно було їх виганяти. Також потрібно навести лад із громадянством, бо незаконним та нелогічним є надавати за декілька годин громадянство, а потім так само за декілька годин його забирати! Ну і насамкінець варто розділити посади – на управлінські другого порядку можна і треба запрошувати іноземців, а от політичні мають здобувати на виборах громадян (вони повинні бути виключно виборні!) і відповідно балотуватися на них мають громадяни!

– Якось так склалося в Україні, що все, що закордонне, те вважається кращим. Чи то пережитки радянщини, коли все було в дефіциті, чи просто не вміємо цінувати своє, бо в сусіда завше бульба більша і діти чемніші, зараз важко судити... Приблизно так виглядає і з посадами. Таке враження, що приїде “чудо заморське” – і відразу всім стане добре. Спершу я дуже позитивно ставилася до залучення іноземних фахівців. Але питання не в іноземцях, а в наших реаліях. У Європі та решті світу теж беруть хабарі, і людське єство таке, що шукає більше і краще. Якщо ж навіть наші гості виявляються принциповими і живуть на одну зарплату, то вжитися у колективі їм теж не дуже виходить. Питання не в наявності іноземних паспортів. В Україні теж є кому працювати – було би бажання.