Сторіччя тому вийшов у світ перший журнал моди, але зірками у ньому були не топ-моделі, без яких сьогодні неможливо уявити таке видання, а художники. Найвідоміші з них ігнорували вказівки дизайнерів і перетворювали ілюстрації журналу на особливий різновид мистецтва. І ці ілюстрації справді вражають, особливо сьогодні, в уніфікованому світі глянцевих обкладинок.

Сьогодні "Vogue" - головний часопис моди. Тут вирішуються долі дизайнерів і їхніх моделей, цей журнал може посприяти карколомній кар'єрі або ж зруйнувати всі плани і позбавити перспективи. Але коли цей часопис лише починав свій шлях у Нью-Йорку 1892 року, все виглядало зовсім по-іншому. Видавець не мав у планах робити журнал мод, ішлося радше про елітарний тижневик для вибраної публіки нью-йоркського бомонду.

Спеціальні рубрики обговорювали актуальні для вищого світу проблеми, наприклад, ефективні способи спілкування з прислугою. Кілька сторінок були присвячені новим театральним постановкам, книгам і музиці. Тут можна було прочитати статті про етикет і, ясна річ, останні плітки. Мода займала місце на марґінесі. Наприклад, у вигляді порад, який гардероб найкраще пасуватиме до особливо урочистих при­йомів.

Цей тижневик був настіль­ки ж далекий від приземленої необхідності заробляти гроші, як і його цільова аудиторія. Реклама була не вартим уваги дріб'язком. Так тривало до 1909-го, поки часопис не поміняв видавця. Новий власник від самого початку чесно зіз­нався, що не вважає себе креативною людиною. Зате дуже добре знає маркетинг. Саме він вигадав для журналу нову "фішку", яка і привела до згаданого вище процвітання професії художника. Він зробив ставку на ілюстраторів моди. Найкращі з них стали справжніми зірками, які вирішували долю дизайнерів одягу, гарантували їм успіх, або ж пророкували повний провал. Інколи вони й самі створювали нові тренди у моді. Новий тренд з'явився і в царині журналів - видавати часописи моди.

Люксус
проти нудьги

Таким чином "Vogue" перетворився на часопис, який і далі був орієнтований на еліту суспільства, але поволі все більше спеціалізувався на дамських інтересах. Тепер тут розміщувалася надзвичайно дорога реклама, яка могла би привернути до себе увагу заможних дам. А найважливішим елементом журналу стала обкладинка. Тому кожне число журналу оформляли най­кращі ілюстратори.

Така тематична спеціалізація дуже швидко привела до ситуації, коли не читати цей часопис вважалося поганим тоном серед найбагатших мешканок Нью-Йорка. Чимало з них втомилися від одноманітних вечірок, балів і подорожей, і тепер їх цікавило тільки одне - мода. Аби придбати новинки від найвідоміших паризьких кутюр'є, вони готові були їхати з Нью-Йорка до Європи.

А тим часом у Європі теж сталася революція моди, яку спричинив кутюр'є Поль Пуаре. Він почав пропагувати моделі суконь без корсетів і це зробило його зіркою номер один на небосхилі моди. Він же першим вирішив презентувати свої моделі у новий, досі небачений спосіб і замовив рекламну брошуру відомому художнику. Ця брошура мала розміри конверта вінілової платівки і розповсюджувалася обмеженим накладом 250 штук. У ній містилося десять рисунків суконь. Реклама мала шалений успіх, і згодом було випущено ще одну брошуру, у якій тоді ще маловідомий художник Жорж Лепап презентував уже двадцять рисунків, поєднавши таким новаторським чином світ мистецтва і моди. Відтоді Жорж Лепап став одним із найвпливовіших художників мо­ди у світі. Сьогодні примір­ники обох цих брошур продаються з аукціонів за тисячі євро.

Конкуренція
для "Vogue"

Публікації Поля Пуаре були орієнтовані насамперед на елегантну клієнтуру, яка вбиралася у кутюр'є. Але далеко не кожній дамі, яка би хотіла мати примірник цієї брошури, вдалося його роздобути. Цим скористалися журнали мод, які, звичайно ж, не претендували на ексклюзивність, зате були доступними. У ті часи примірник "Vogue" коштував 25 центів. У Франції провідним часописом моди вважалася "Gazette du Bon Ton", попри те, що у період поміж 1912 і 1925 роками побачили світ лише 69 випусків. У "Gazette du Bon Ton" зібрався небачений досі зірковий склад кутюр'є та художників, які дозволяли собі різноманітні експерименти. Наприклад, публікували ілюстрації зовсім юних художників, яких ні в чому не обмежували. Цей часопис, ще більш цільово орієнтований на заможних клі­єнток, уже був відкрито фінансований будинками моди, які покривали якщо не усі, то принаймні частину видатків.

Така концепція сподобалася і "Vogue", куди незабаром перейшли найталановитіші ілюстратори "Gazette". Поволі видавець "Vogue" скупив біль­шість європейських видань схо­жого плану і на ринку залишилися лише два конкурен-
ти: "Vogue" і "Bazar", останній 1929-го перейменували на "Harper's Bazaar".

Свободу
митцям!

Між цими часописами почалася затята боротьба за художників, ілюстратори перетворилися на справжніх зірок. Жорж Лепап працював ексклюзивно для "Vogue", тоді як художник та скульптор Ромен де Тір­тофф, більше знаний під псевдо Ерте, 1915-го підписав контракт із "Bazar", де пропрацював 22 роки, створивши для часопису 240 обкладинок і близько 2500 моделей. При цьому "Bazar" не ставив своєму найкращому ілюстраторові типових для такої роботи обмежень і той не вникав у стосунки журналу з будинками моди, він не перемальовував для журналу моделі кутюр'є, а втілював власні ідеї. Тоді як інші ілюстратори змушені були малювати манекени, які позують на фоні детально продуманого інтер'єру. Таким чином во­ни намагалися не лише продемонструвати сукню, а й створити певний настрій, стиль життя, а міміка та жести модельки ставали місцем дії яко­їсь історії.

Справжню конкуренцію з боку фотографів рисунки отримали лише згодом. Хоча вже у 1932 році з'явилося перше число "Vogue" з фотографією на обкладинці, ясна річ, це була вродлива дівчина на пляжі, але ще до сорокових років рисунки і фото займали рівноправні позиції у журналі. Лише після Другої світової війни фотографи поволі почали витісняти художників зі сторінок модних часописів. Але жанр авторських ілюстрацій не зник безслідно. Досі у деяких модних журналах часом можна натрапити на рисунок, що завжди викликає у читачок мрійливий настрій.