Разом зі спокоєм світової економіки поступово спадає хвиля "кольорових революцій". Західні демократії, особливо США, більше переймаються проблемами власного затишку, аніж неспокоєм "режимів", які через ті чи інші причини, не вписуються у парадигму світобачення чинних лідерів супердержав. Однак ейфорійні симптоми того, що характеризувалося ще недавно "просуванням демократії" і що, у всякому разі, гарантувало підтримку невдоволених аборигенів із зовні, відчутні досі.

Те, що маємо у Молдові чи Грузії, не варто укладати в одну площину. Тут, під українським боком, при владі комуністи, але якісь вони дивні, - цей Воронін і К: декларують євронаміри, толерують опозицію, але, поза цивілізаційними устремліннями, не бажають легкого шляху до ЄС. Він - на долоні, він - просте рішення, яке здатне перейняти більшість автохтонів. "Велика Румунія" - назва цього варіанту. Тому й триколор сусідньої держави став символом "цегляної революції", і тамтешня влада цілком виправдано, як на мене, потрактувала агресію молодиків за наслідок втручання Бухареста у справи суверенної Молдови. Бо, як не крути, шлях "Великої Румунії" може провадити у глухий кут, до речі, не тільки для Кишинева. Переглядати "ялтинські угоди", особливо після косовського прецеденту, зважиться лише той, у кого "поїхав дах", - бо відтак обов'язково слід очікувати асиметричної відповіді з боку Москви, як то було у висліді російсько-грузинського конфлікту. Тільки на місці Кокойти буде Смірнов. Київ, мабуть, противитиметься такому сценарію найвідчайдушніше.

Щодо Грузії, то там ситуація, радше, схожа на українську. З тією різницею, що Саакашвілі значно швидше подолав дистанцію від тотальної любові до затятої ненависті, ніж наш Президент. Допомогли Міхо теж сусіди, втягнувши Тбілісі у безперспективну і жорстоку війну, у якій Саакашвілі втратив залишки свого рейтингу, але що печальніше - Грузія позбулася п'ятої частини свого суверенного терену. Реваншизм, як не дивно, об'єднав весь спектр грузинської опозиції, - від вочевидь проросійських елементів під орудою Георгадзе, "поміркованих" адептів Шеварднадзе до спадкоємців Гамсахурдії.

Але і Молдова, і Грузія - лише відлуння, так би мовити, наслідування прикладу "розвинутих демократій", рецептори яких також загострено відчувають кризу. Греція, Франція, Британія... Перелік "гарячих точок" у сенсі соціального неспокою, далебі, ще не вичерпаний. Як це не парадоксально, але найбільше шансів тут має саме комуніст Воронін, - полівіння громадської опінії прогресує. І, мабуть, Тимошенко ще пожалкує, що послухала поради свого "сірого кардинала" Немирі, облишивши ідею долучитися до Соцінтерну. Ліберальна Європа має збиратися у вимушене запілля. Натомість прихильники лівацьких утопій тішитимуться успіхом. До стабілізації, якщо вона, звичайно, не баритиметься.