Усе життя він боявся забуття, але навіть через двісті років після смерті твори Едґара Алана По все ще актуальні. Він прославив романтику жахів, створив ґрунт для виникнення симво­лізму, фантастичної літератури і детективу. Вплинув на творчість Жуля Верна, Артура Конан-Дойля, Герберта Веллса, Стефана Малларме, Владіміра Набокова, а сам перебував під впливом Байрона, Гоффмана, Діккенса, Генрі Лонґфелло. Цей рік має аж дві круглі дати, пов'язані з Едґаром По, - у січні виповнилося 200 років із дня його народження, а в жовтні минає 160 років із дня смерті. Пасувало би у цей період перечитати усього Едґара По, підтверджуючи тезу про актуальність. А засвідчують її чимало фактів. Наприклад, те, що Едґар По став чи не єдиним американським поетом, якого цитують навіть у вестернах. Наприклад, у сцені з фільму "Ельдорадо" Джон Вейн скаче по пустелі, а юний Джеймс Каан декламує йому вірш Едґара По.

Дозвольте називати себе Вільямом

У більшості своїх текстів письменник веде розповідь від першої особи. Його герої переживають страшні речі, вони брешуть, зраджують, убивають, божеволіють. А залишається від цього лише оголене "я" - залишається на газетному папері, поміж фактів та новин. І Едґар По, автор. За життя він любив жартувати над читачами у своїх майстерних текстах, але у кінці сам ставав жертвою.

В одному з ранніх його оповідань "Вільям Вільсон" описаний юнак, який не хоче називати свого імені, бо скоїв забагато зла. "Дозвольте називати себе Вільямом Вільсоном" - так звучить перше речення. Дія починається в англій­ській школі-інтернаті. Вільям Вільсон ще школярем зустрічає власного двій­ника, який переслідує його, використовує, чинить зло, провина за яке падає на Вільсона. Аж поки оповідач не вбиває двійника, а разом із ним і частину себе. Цей текст, створений у 1839 році (ще одна кругла дата), типовий для По. У ньому зібрані мотиви, які найчастіше трапляються і в інших текстах. Мотиви дії і роздумів, душі і тіла, зображення і відображення, індивідуума і суспільства, постійної боротьби протилежностей. У тексті чимало й автобіографічних мотивів. Описаний інтернат дуже схожий на той, який відвідував сам письменник у семирічному віці. А обидва Вільями Вільсони народилися того ж дня, що і Едґар По - 19 січня.

Мотив самозвинувачення важливий і у творчості По. Його регулярні алкогольні ексцеси і картярські борги спричинилися до численних скандалів. Один із газетних некрологів після його смерті повідомляв: "Позавчора у Бал­тіморі помер Едґар Алан По. Ця новина багатьох здивує, але мало кого по-справжньому засмутить. Дратівливий, заздрісний негідник, хоча і не найгірший із негідників. Усі ці риси доповнювалися ще і жахливим цинізмом". Автор некролога Руфус Ґрісфолд протягом бага­тьох років формував портрет письменника в Америці, По саме його вирішив зробити розпорядником свого архіву. Це була не найкраща ідея. Мабуть, цю помилку повторив би і Вільям Вільсон.

Він переступав межі

І робив це послідовно і цілеспрямовано, ніби шукаючи в такий спосіб нових шляхів для себе у часі і просторі, можливостей зазирнути у незвідане і потойбічне, у глибини душі і прірви людського існування. Актуальність його творів вражає. Якщо уважніше придивитися до сучасної поп-культури, то можна знайти чимало слідів впливу американського романтика. У серіалі "Місце злочину" Квентін Тарантіно закопує одного з героїв живцем. І це нагадує не лише схожу сцену з фільму "Убити Білла", а й улюблений мотив Едґара По. У найжорстокішому варіанті він описаний в оповіданні "Береніка" - герой відкриває труну заживо похованої дівчини і вибиває їй усі зуби, а та моторошно стогне.

Якби довелося визначати найбільш характерний для письменника колір, ним, безумовно, став би чорний. Сучасні середовища готів важко собі уявити без їхнього натхненника, творами якого вони захоплюються. В оповіданні "Елео­нора" письменник надає особливого значення мріям, стверджуючи, що ті, хто мріє не лише вночі, а і вдень, часто мають особливе, недоступне іншим, знання про світ. Тож не дивно, що молодь, яка гордо вбирає чорні футболки і слухає готичну музику - це найбільш палкі шанувальники таланту американського автора, тексти якого, на відміну від більшості класиків XIX століття, не застаріли і так само вражають сьогоднішніх читачів, як і сучасників поета.

Численні ворони, які так часто зустрічаються у сучасних картинах, піснях, фільмах, віршах, нерідко походять від захоплення творчістю По. Нічні привиди фільмів жахів, сюрреалістичні полотна, божевільні постаті Альфреда Гічкока, "Трилер" Майкла Джексона, численні фігури серійних убивць у мистецтві і в реальному житті. Адже і жанр сучасного гостросюжетного детективу з усім його набором високотехнологічної апаратури та способів ідентифікації злочинця, і книги-ребуси у стилі Дена Брауна, всі вони так чи інакше відштовхуються від криптографічної класики - оповідання "Золотий жук", у якому Едґар По дає ідею для сучасного методу дешифрування чи більш ранньої конан-дойлівської "дедукції".

Теорія літератури вдячна письменникові за те, що у своїх текстах, не лише літературних, а й есеїстичних та літературно-критичних, він заклав підвалини для багатьох ґатунків. І насамперед для оповідання. А про свій найвідоміший вірш "Ворон", адекватний переклад якого уже багато десятиліть є невикональним завданням для численних перекладачів, він написав великий теоретичний текст під назвою "Методика комозиції", у якому помістив своє скандально знамените визначення поетичної естетики: "Смерть юної дівчини, безумовно, є найпоетичнішою з усіх можливих подій людського життя".

Одруження зі сестрою

Владімір Набоков створив власну версію "Вільяма Вільсона" у романі "Справжнє життя Себастьяна Найта", у "Лоліті" також не бракує натяків на твори По. Зрештою, американський письменник міг би стати і прототипом Гумберта, бо одружився зі своєю 13-річною кузиною Вірджинією, що стало черговою скандальною сторінкою його життєпису. 

Біографія письменника завжди викликала трохи моторошну цікавість у його шанувальників. Її можна читати як стилізоване оповідання, казку про бідного поета, якому все життя не щастило і який, класично для долі таких демонічних створінь, рано помер. Він народився в акторській сім'ї і вже у дворічному віці залишився сиротою - батько пішов від матері, позаздривши її успіху, а мати померла від туберкульозу. Ця історія так зворушила дружину дядька Джона Алана - бездітну Френсіс Алан, що та вирішила усиновити хлопця. І дядько погодився, хоча ідея не надто йому подобалася - як з'ясувалося згодом, через те, що він приховував від дружини існування двох своїх позашлюбних дітей. Коли Френсіс Алан дізналася про це, Едґар став на її бік, чим назавжди позбавив себе прихильності дядька і чималого спадку. Дядько дав племінникові непогану освіту, але так ніколи і не всиновив його офіційно, а згодом суттєво урізав фінансування під час студіювання і відмовився платити картярські борги юного джентльмена. Цей конфлікт, імовірно, став першим поштовхом племінника, тоді ще не літератора, шукати забуття в алкоголі. Він іде на військову службу, переховується від кредиторів, переживає епідемію холери, публікує перші вірші та оповідання. Цей переломний момент у його житті, перехід від існування безтурботного студента із перспективою чималого спадку до бідного солдата трапився у середині квітня, 180 років тому. Чергова знакова дев'ятка у біографії.

Йому вдається прославитися, але не розбагатіти. Редакторська праця також приносить успіх читацький (літературний часопис, редактором якого він стає, збільшує кількість передплатників у сім разів), але не фінансовий - банківська криза 1837 року стає на заваді кар'єрі літератора.

Після цього поет не раз втрачав джерело заробітку, йому вічно бракувало грошей, його поведінку засуджували сучасники. Пияцтво і пристрасть до опі­уму (недоведена) постійно заважали письменникові здобути визнання і шанований суспільством статус. Імовірно, він страждав на специфічну форму хвороби мозку, адже численні свідки стверджують, що вже після кількох ковтків вина він втрачав контроль над собою. Його кохана Вірджинія (існує думка, що це кохання так і залишилося платонічним) померла від туберкульозу у віці 24 років. Довкола причин його смерті теж не бракує чуток, міфів та вигадок - серцевий напад, епілепсія, сифіліс, холера, проказа від котячого укусу (відповідно до пророцтва з оповідання "Чорний кіт", у якому вбивця замуровує заживо свою дружину, а разом із нею випадково і ненависну кішку, і саме кішка видає злочинця своїми криками, коли з'являється поліція), самогубство і навіть убивство п'яними матросами. Фактом залишається те, що 7 жовтня 1849 року сорокарічного Едґара По знайшли у Балтіморі у жахливому стані й відвезли до лікарні, де він і помер.

Його могила у Балтіморі давно перетворилася на місце паломництва. Щороку, починаючи від 19 січня 1949, на світанку сюди приходить невідомий, щоб залишити на могилі півпляшки коньяку і три троянди. Інколи пляшки бувають уже порожніми, а етикетки вказують на доволі дорогий колишній вміст. Нікому ніколи не вдалося побачити цього невідомого, хоча інколи на день народження поета на могилі збирається понад сотня шанувальників, спраглих викрити таємницю.