– Що таке для мене довіра? Це впевненість і віра у людей, які зі мною. Довіра додає сили, адже не довіряти, постійно сумніватися – дуже виснажлива річ, що вимотує і фізично, і морально. Звісно, передусім я довіряю своїм рідним – мамі, братам, дружині, дітям! Бо по-іншому – не можливо. Вони – моя головна підтримка у житті, і довіра до них – це моя стіна. Те ж можу сказати і про своїх друзів. А ще мені відверто щастить із людьми, з якими займаюся спільною справою. Волонтерство, громадська та депутатська робота – як механізм, де задіяні багато ланок, кожна з яких взаємопов’язані. І без довіри до своїх колег, партнерів, та без їхньої довіри до мене – про вдалий результат можна забути. Імовірно, я зараз говорю доволі очевидно і просто, але… Довіра, як і любов чи надія, чи вірність – це основи взаємодії з іншими, які по своїй суті не можуть бути складними. Так, кажуть, що сліпо довіряти можуть лише дурні. Але, власне, довіра – це та річ, що проходить випробування часом, подіями, життєвими ситуаціями. І якщо хтось не виправдовує її, то потрібно просто робити потрібні висновки, але аж ніяк не зневірюватися у всіх і у всьому. Або ж… чи відбувся би Майдан, якби ті тисячі, що стояли плече в плече перед наступом “Беркуту”, шикувалися у ланку, передаючи з рук у руки колоту бруківку, не довіряли один одному? Або ж війна на сході… Не маючи довіри до вищих чинів у погонах, але через беззаперечну довіру до простих бійців українці мобілізувалися на допомогу війську. Як результат, на передову без упину уже три роки рухаються каравани з допомогою нашим хлопцям. Тож довіра важлива у всьому. В особистому житті, у суспільстві, бо це те, що зміцнює і допомагає будувати.

– Довіра… Її дуже важко передати словами. Вона є або її немає. Це поняття містить безліч думок, проте у кожного в пам’яті чомусь завжди згадуються ті особи, що не раз приходили на допомогу, підтримували в бідах. Справжній твій друг ніколи не покине тебе, навіть якщо це буде стосуватися чогось важливого у його житті. Проте все передбачити неможливо… Ніхто не застережений від того, що людина, якій ми довіряємо, колись поступить навпаки. Довіра також базується на позитивному досвіді, який ми пережили з тією чи іншою особою. Вона, звичайно, не приходить за лічені хвилини, а накопичується із часом і формується через вчинки. І цими вчинками не є, скажімо, обман, неповага, вибухи негативних емоцій чи нестриманість. Усе навпаки, коли у тобі присутній здоровий глузд, ти вмієш берегти таємниці, допомагаєш у біді потребуючим, у твоєму характері присутні такі риси як терпіння і надійність, тоді люди тягнуться до тебе, прагнуть твого оточення та дослухаються до твоїх порад. Тоді люди тобі довіряють. Але є одне “але”. Довіру набагато легше втратити ніж завоювати. Люди стали корисливими. Проте це не означає, що ми маємо бути замкненими в собі й нікому нічого не розповідати. Завжди потрібно оцінювати ситуацію в якій ти перебуваєш. Але найголовніше – з ким. Ніколи не ставити негативний діагноз через те, що тобі так інші сказали. У кожного своє бачення ситуації. Одним словом, довіряти потрібно тоді, коли впевнений у людині, але, напевно, потрібно пам’ятати, що вчаться на помилках, тому, якщо “обпікся”, не картай себе за це. Людей яким я довіряю на всі 100 надзвичайно мало поруч, це рідні та близькі люди. Щодо питання чи в моєму колі спілкування багато людей які щиро довіряють один одному – звичайно вони є, але їх небагато.

– Довіра.... Просте і складне поняття водночас. Тяжко, складно, довго її потрібно набувати, а втратити можна миттєво. Саме довіра є основою суспільного життя в усіх його проявах. В економіці довіра до інших суб’єктів господарювання є запорукою успіху, розвитку та процвітання. Напевне, саме втрата довіри (часто обґрунтована) є ключовою причиною наших суспільних негараздів. З іншого боку, довіра – це просто: вона або є, або нема. Якщо залишаєте авто на вулиці й не закриваєте, а потім знаходите його на тому ж місці – то це і є довіра. Хоча мій життєвий принцип: довіряй, але перевіряй. Чи є такі люди в моєму житті? Є, маю на таких чуття. Довіряю дітям – не перевіряю за ними домашніх завдань, не перетрясаю їхні особисті речі, кишені, даю їм право на особистий простір і таємниці. Так мене виховувала мама. Довіряю чоловіку. Він має хороший принцип: не вір тому, хто хоча б раз збрехав. До речі, ця сентенція для нього основна. Пояснення не приймаються жодні. Мої друзі питають мене, чи я дійсно не підглядаю в щоденники і записочки дітей, чи мені не цікаво. Цікаво, але довіра між нами важить набагато більше. Доходить до смішного: син вважає, що його шкільні зошити та щоденник я не можу дивитись, хіба з його дозволу Те саме і з ґаджетами, діти мають свої паролі до пристроїв. Хоча в світлі останніх новин про дитячі суїцидні настрої і групи мені теж страшно. А чи не завелика наша батьківська довіра? Листи до святого Миколая діти теж пишуть самі й мені не показують, мовляв, це ж не тобі. Правда, потім завісу таємниці трошки привідкривають. І ще тренінг від моєї мами. Якщо вона ловила нас із братом на брехні, то ніколи про це не казала відразу. Мовчала, а оприлюднювала це за якийсь час. Соромно було страшенно! Довіру тренує ой як. І відповідальність за свої слова і вчинки.

– Довіра – це одне з базових почуттів у житті кожної людини. Без довіри низка інших почуттів просто не можуть бути присутні в людини. Звичайно, що у кожної людини є різний рівень довіри, і цей рівень формується на базі життєвого досвіду. Якщо у нас почуття довіри дуже слабке, тоді це означає, що почуття страху дуже сильне. Страх – це дуже погане почуття, яке забирає у нас можливість розвиватись і мислити позитивно. На превеликий жаль, у суспільстві довіри один до одного з кожним роком стає все менше, довіра до влади часом падає дуже сильно через нерозуміння того, що відбувається у країні. Чомусь ми починаємо звикати до того, що нас можуть дурити. У своєму житті я намагаюсь довіряти людям і дуже дякую Богові, що попри всі життєві труднощі, які виникають, у мене є люди, яким довіряю я і які довіряють мені. Важливо, щоб ми вірили людям, які нас супроводжують по житті. Кохання без довіри не буває, дружби без довіри не буває, і навіть літаком ми не будемо літати, якщо не будемо вірити, що долетимо до місця призначення. Буває, що нашу довіру вбивають, – і це призводить до страждань, але я впевнений, що час лікує, і добру науку дає нам все те, що нас не змогло зламати. Впевнений, що довіра – це позитивне і правильне почуття, яке нам дає надію, віру і любов. Сподіваюсь, що люди будуть довіряти та виправдовувати довіру, бо це дуже важливе і надзвичайно потрібне почуття у повсякденному житті.

– Довіра – це те, чого останнім часом катастрофічно не вистачає. З віком розумієш, що довіряти людям все важче, та й навіщо? На жаль, чим частіше відкриваєш комусь своє серце, тим більше ймовірності того, що в певний момент людина використає тебе у власних цілях, незважаючи на добрі відносини, які цьому передували. У моєму житті надзвичайно мало людей, яким довіряю. Тим вони й важливі. Адже той, хто не покинув ні у важку хвилину, ні в час успіху, хто щиро цінує ваші взаємини й з ким можна бачитись не щодня, а навіть раз на рік, але завжди є про що поговорити, заслуговує довіри й доброго ставлення у відповідь.

– Довіра… Я розумію наскільки вона важлива, усвідомлюю її цінність і значення для себе, але її дуже важко передати і описати словами. Довіра – це фундамент. Це основа для створення міцного і справжнього, щирого та правдивого. Я дякую батькам, Богу, своєму оточенню за те, що фактично до недавнього часу не знала, що таке брехня, нещирість, корисливість, я була незнайома із “недовірою” і не мала здатності до упередженого відношення до людей. Водночас, дякую і тим, хто дав мені відчути, зрозуміти зворотний досвід у цьому питанні. Він безцінний. Я стала обережнішою, але довіру до людей не втратила. На жаль, у сучасному світі, де є жорстка боротьба за місце під сонцем, є брак щирості та правди. Чесних правил гри і довіри між гравцями є небагато. Але, переконана, що усе залежить від нас. У першу чергу ми повинні цінувати й берегти тих людей, які нам довірились, і власним прикладом показати, що бути чесним, надійним – це гордо і це по-людськи. Зрештою, недовіра – це дорога в нікуди, жодні відносини, жодна розпочата справа не матиме успіху без довіри й правди. Чого я очікую від того кому довіряю – чесності, готовності у підтримці та зворотної довіри. Що хочу відчути, довірившись – душевний спокій, впевненість, надійність, опору та захист, відчуття, як “у конвертику”. Мабуть, повноту таких відчуттів можна отримати від людей між якими є справжні, щирі й правдиві відносини. Довіра залежить від нашого внутрішнього світу і переплітається із любов’ю, у довірі немає місця сумнівам… Сильна людина здатна на чесність, правдивість і надійність. Тому, бажаю кожному знайти таких людей, із якими є усе справжнє і правдиве, а знайшовши – цінувати і берегти, та основне – не боятись відкриватись і бути чесними один із одним.

– Без довіри – нікуди. Владика Андрей Шептицький запропонував таку парадигму: “..позичай стільки, скільки ти зможеш подарувати”. Перефразую таким чином: довіряй те, чим зможеш пожертвувати заради того, кому довірив. Довіра для мене – благородна чеснота, цінність, та це лише “До Віра”, щойно після неї йде 100% – Віра. Довіра це короткотермінова платформа на якій формується сама можливість нашого майбутнього. Довіра – здатність, що притаманна тільки шляхетній людині. Вона і вирізняє її з-поміж аморального світу. Ступінь довіри співмірний із рівнем відповідальності. Тільки батьки користуються 100% довірою дітей. Тільки вірні приступлять до таїнств. Довіряти – це перекладати відповідальність на вчителя, священика, лікаря, водія таксі. Безвідповідальний підведе, а відповідальний себе погубить, а твоє – збереже. Є люди, що зрадять. Але нам притаманно помилятись. Помилятись і вірити. Мусимо довіряти. Бо є люди котрим віриш. Завдяки їм наш Вавилон ще існує. І я, наївно, але віритиму.

– Для мене довіра – фундамент суспільства майбутнього. Мені подобається sharing economy, що зараз приходить на зміну ринковій. Я користуюсь бла-бла каром і спокійно їду вночі з незнайомими людьми з Києва до Львова, наприклад. Жила з донькою по системі “КаучСерфінґ” у незнайомих людей у Грузії. Беру участь в організації заходів, де всі домовленості тримаються на довірі. Обмінююсь речами і можу позичити намет чи рюкзак малознайомим людям. Цікавлюсь мандрівниками, що подорожують автостопом. Я довіряю світові, але без наївності. Можу чітко відчути людину одразу, можу проявити емпатію і зрозуміти причини певної поведінки, тому і не розчаровуюсь, навпаки. Вважаю, якщо є базова довіра до світу, тоді навіть коли щось йде не так, – варто сприймати це спокійно, з думкою, що це на краще, або що це мене чомусь вчить, або це з розряду того, “що ті, що запізнились на Титанік, врятували своє життя”. Коли є довіра до світу – нема опору, а є спостереження, прийняття, тоді розвиваюсь та рухаюсь у правильному напрямку.