“Ми склали найважчий іспит своєї державності – тест на гідність!”

На вашу думку, як Революція Гідності вплинула на українців, зокрема львів’ян, які зміни відбулись у суспільстві за ці три роки та що дав Євромайдан українському народові?

фото: Олег Огородник
Оксана Дащаківська, політолог, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”:
– Ми навчилися цінувати життя і гідність. Розуміємо, що свобода – це жити гідно, і це не просто право вибору, це можливість цінувати себе та іншого, громаду в якій живеш, і своїм життям служити іншим – не прислуговувати, а саме служити – віддавати себе іншим, так щоб себе при цьому розвивати. Це особливе поняття гідності свободи, гідності життя – зовсім по-іншому трактує сенс свободи. Ми переоцінили роль політиків та чиновників. І хай це поки не помітно за результатами соціологічних досліджень, але багато людей вже ніколи їх не сприйматимуть як “священних корів”, але як тих, хто споживає наші податки задля створення нашого блага. Суспільство вчиться формулювати вимоги до своїх політиків та чиновників. І це нелегко робити в умовах війни, так, щоб зберігати відносний мир, але в нас змінюється ставлення до політики – люди гідні все ж будуть відважуватися іти і працювати в органах місцевого самоврядування та влади. Ми переосмислили роль грошей. Раніше – 200 грн за голос, то було те, від чого не варто відмовлятися, нині – навіть підвищенні комунальні тарифи багатьом людям не дозволять цього зробити. Ми розуміємо – все має свою ціну, вона має формувати прозоро і бути справедливою. А ще ми розуміємо – держава просто так грошей не дає. І дуже добре, що багато людей замислюється про створення власної справи, а не створення бюджетних місць. Чим особливі львів’яни? Та тим, що Революція Гідності нас навчила слухати відчувати інших – я маю на увазі, розуміти мешканців сходу, чути киримли з Криму, поважати подвиг воїнів, бути більш прагматичними і водночас більш відповідальними – все більше людей самоорганізовуються для вирішення проблем, і ми добре розуміємо свою місію для нашої країни, і це не менторство, це бути собою.
Михайло Хміль, парламентар:
– Революція Гідності – це унікальна історична подія, яка змінила Україну назавжди. Вона розбудила нашу країну, задаючи їй шлях на десятки років наперед. Українці почали відстоювати свої конституційні права і стали суттєво вимогливішими до влади (і це добре, оскільки ця вимогливість не дає політикам розслаблятись і лукавити). Крім того, люди почали проявляти більше патріотизму та громадської активності, свідченням чого, зокрема, став потужний, небачений раніше волонтерський рух, який із в’язаних шкарпеток та кількох банок варення вилився у вагому підтримку українцями майданівців та воїнів АТО. Саме завдяки Євромайдану і Революції Гідності ми маємо значний прорив громадянського суспільства. Разом із тим, бачимо певне невдоволення людей темпом проведення реформ та зміною політикуму, який, на жаль, ще не сформувався із безумовно нових беззаперечних лідерів, таких як Блаженніший Любомир Гузар, та й очікування народу після Майдану, як сказав якось Яценюк, можна було виконати хіба що за допомогою чарівної палички. Та навіть за цих умов ми не маємо права занепадати духом, бо нині у нас вже є українське віддане військо, нова поліція, нові територіальні громади, антикорупційні інституції, чого не було ще три роки тому, коли нашу державу зливали нинішнім ворогам. Тому перед нами, політиками, стоїть одне з найважчих завдань – виконати обов’язок перед Героями Небесної сотні та тепер і Героями АТО, а для цього нам потрібно бути мудрими і згуртованими.
Андрій Ткачук, політолог, громадський активіст, координатор студентських рад у Львові під час Євромайдану:
– Революція Гідності для українців – це стартова точка нового порядку. Але нового порядку насамперед для звичайного жителя країни. В нас зародилося громадянське суспільство. Проте в той же час цим скористалася низка політичних сил і на хвилі революційного романтизму дійшли влади. Я можу без жодного докору сумління сказати, що львів’яни змінилися. Так, не повністю, якби нам хотілося, але ми вирішили стати тим кращим суспільством, за який ми стояли на Майдані. Казати, що змін немає, також неправильно. На жаль, вони відбуваються не за ініціативи нашої владної верхівки, під тиском заходу, але ж відбуваються. Е-декларування – це важливий крок до змін, це важливий крок до створення нової країни. І майбутнє є, просто кожному з нас потрібно віднайти в собі той євромайданівський дух і почати думати. Почати думати в той момент, коли кидаємо бюлетень в урну на чергових виборах.
Олександр Божик, скрипаль-віртуоз:
– Революція Гідності – це як перезавантаження свідомості, це, на жаль, складний, але потрібний нашому суспільству рестарт поглядів та прощання з минулими ідеалами... Чую багато думок, що стало гірше жити за останні роки, ціни ростуть, комунальні збільшуються, рівень життя падає… Багато в чому погоджуюся з цим, але стараюся все-таки якийсь позитив знаходити. І в першу чергу, бачу що люди стали відповідальнішими! Ми зрозуміли, що культура, що Європа починається з нас самих! Що навіть нашим маленьким кроком ми можемо усі разом перевернути гори! Наш патріотизм, наша любов до Батьківщини виросла в сотні разів!! Серед нас ще багато є юд, політиканів та брехунів, але з часом вони усі зникнуть, і на їхнє місце прийдуть щирі, справжні, розумні та справедливі люди, які своїм прикладом та твердою волею будуть працювати усім на славу та на збагачення власного народу. Ми стали інші, і нас поважають у світі! Наша армія, наші музиканти, лікарі, економісти, юристи та усі інші – стараються залишатися у власній домівці, захищати її, піднімати на новий рівень і вести правильне життя. Бо тільки таким шляхом ми можемо залишитися в історії країни, якій зараз складно, але яка вистоїть і продемонструє цілому світу – хто така Україна!
Алім Алієв, співзасновник ГО “Крим SOS” та Кримського дому у Львові:
– Як на мене, Революція Гідності, а потім окупація Криму та війна на сході допомогла нам подорослішати. Ми вчимося брати більшу відповідальність не тільки за себе, свою хату, а за вулицю, місто, суспільство, в якому живемо. З одного боку, тішить те, що неймовірна кількість високопрофесійних та порядних людей йдуть працювати в органи державної влади чи у громадський сектор, хоча з іншого боку бачу певне розчарування у тому, що не все так швидко змінюється, що реформи подекуди пробуксовують. Але маємо не опускати руки, бо у нас ще попереду багато “домашньої” роботи, яка десятки років чекала на своє виконання.
Світлана Хитрова, фрілансер:
– Найголовніше – сформувався чималий суспільний пласт людей, здатних брати на себе відповідальність. Це ті, хто не дає спокою владі: громадські активісти, волонтери, добровольці. Їх традиційно, як і будь-якому суспільстві – відсотків 10. І саме вони – невигойна совість Майдану, яка рано чи пізно змінить державу. Вони ще не бачать реального виходу, але вони вже не мають ілюзій – розуміють, що ніхто крім них. Сьогодні немає платформи, яка б їх об’єднала. Сьогодні владою робиться чимало, щоб їх розкидати врізнобіч. Але у разі, коли відчай у суспільстві сягне дна… вони вже навчені і не спиняться. А ще Революція Гідності дала людям віру в себе. За ці роки у кризових ситуаціях, зокрема й на Львівщині, лунали у відчаї фрази: “Люди, ми пережили Майдан! Ми, голі, босі, неозброєні і голодні не дали Росії дійти до Києва. Невже ми не зможемо здолати й це?!”. Люди навчились об’єднуватись для вирішення спільних загроз чи проблем. Там, де є справедлива боротьба, уже лікоть до ліктя стають небайдужі однодумці. Але, як на мене, одним із найвагоміших здобутків Майдану є те, що люди втратили страх. Вони будуть боротись за країну з владою, яка возвела в абсолют власну безкарність. Це питання часу, доцільності та усвідомлення, що на наступний Майдан, якщо до цього дійде, вийдуть ті, що вже мають досвід ведення бойових дій. І це розуміє і народ, і влада. Саме це, разом із реальною відсутністю перспективних лідерів, якими б можна було замінити сьогоднішніх київських очільників, напевно одні із найпотужніших стримуючих факторів. Тому ми сьогодні лише з повагою говоримо про наслідки минулої революції, а не “зносимо” вчергове владу, що танцює на граблях поперед­ників і чомусь вважає, що така патова ситуація триватиме вічно.
Мар’яна Возниця, головний лікар Львівської обласної дитячої клінічної лікарні “Охматдит”:
– Революції, які відбуваються в нашій країні, пройшли певну еволюцію. На Помаранчевій ми чітко вірили в лідера, а у 2013 році – ми вже вірили лише в себе. Ми почали розуміти та відчувати інший рівень відповідальності. Наше життя, зміни, поступ, – це все теж залежить від нас. І ми можемо значно більше, ніж уявляємо, якщо ми цього дійсно хочемо і якщо ми готові до цього. А те, що відбувається “не так” довкола нас, воно все йде виключно в тих рамках, в яких ми дозволяємо цьому відбутися. В рамках того компромісу (так званого), який ми готові допустити, треба пам’ятати, що зміни – це тривалий процес. Не всі готові чекати. Всі хочуть “взяти зміни відразу в руки”. Тобто відчути, побачити. Щоб йому їх запакували, як в супермаркеті, чи подали, як каву в кафе. Так не буває. А ще частіше, коли зміни хай будуть, “я буду активним учасником цього”, але стосовно когось іншого. Тобто: “ви робіть, а я в кінці підтягнуся… може”. Ми, українці, маємо такий момент: ми дуже любимо звинувачувати усіх у власних негараздах, перекладати відповідальність на будь-кого, а потім знову звинувачувати, що от не так зробили тощо. Дуже часто люди в очікуванні дуже швидкого результату перегорають, відходять і… все повертається на початок: звинувачування усіх в тому, що щось не вийшло. Так-от, як на мене, то Революція Гідності в певній мірі почала змінювати цю парадигму, і люди змінили кут відповідальності. Розвиток громадянського суспільства – процес невідворотний. Перекладання усієї відповідальності на владу – це вже минуле. Активна життєва позиція – лише так. Я вірю в здорову та освічену націю. І в моєму розумінні Революція Гідності дала початок її формуванню. А ще ми стали добріші. Ми стали жертовніші. Ми стали терпиміші та толерантніші. Головне – не зупинятися!
Юрко Вовкогон, пересічний українець, як і тисячі інших, учасник революцій та АТО:
– На жаль, крім купи пафосу нічим не змінилося. Просто ті, хто крали, тепер ще у своїх полум’яних промовах згадують Небесну cотню і воїнів АТО. На жаль, наше суспільство не змогло не те, що помститися за убитих і покалічених побратимів, а навіть банально перестати давати хабарі і терпіти негідників на керівних посадах. Після Революції з’ясувалося, що проблема не тільки у тому, хто при владі, а в тому, що в нас все суспільство прогнило. І насправді всіх все влаштовує: одні крадуть, а інші надіються, що теж зможуть колись потрапити на місце, де можна красти. Єдине, що залишилось після Революції, це гарний міф, який можна буде розказувати дітям у надії, що вони будуть більше думати над життям.
Гнат Герич, лікар-хірург, асистент кафедри загальної хірургії Львівського медуніверситету ім. Д. Галицького:
– Революція Гідності назавжди увійшла в українську та світову історію як прояв одномоментно людяності гігантської кількості людей! Реакція людей та загалом громадського суспільства на кричущу несправедливість, на звірство владного режиму при спробі людей висловити мирним шляхом свою думку і позицію, на спробу відібрати в людей волю! На жаль, на хвилі революційних подій персони, які прийшли до влади, не виправдовують надії людей та складається враження, що не розуміють, на основі яких людських жертв і людських страждань їм довірена ця ніша. Це викликає велике розчарування і навіть агресію в соціумі. Проте, не зважаючи на всі негативи на надзвичайно важку економічно-політичну ситуацію та війну, феномен Революції Гідності дав старт саме моральних змін y підсвідомості кожного з нас і поставив крапку неповернення. Сподіваюся, що усі ми, починаючи зі себе, зможемо змінити нашу державу на краще через революцію та реформу своєї свідомості!
Роман Лобай, президент ГО “Принцип свідомості”, голова опікунської ради Львівської обласної дитячої клінічної лікарні “Охматдит”, проректор Львівського державного університету фізичної культури:
– Революція Гідності показала, що українське суспільство готове йти на жертви заради змін, заради майбутнього. Не гаслами на плакатах, а реальними діями і власною жертвою. Ці події розпалили і об’єднали серця тисячі українців у всіх куточках світу. Відтак тут сформувалася критична маса людей, котрі не терпітимуть обману і вже ніколи не дадуть принизити нікого зі своїх. Цим подвигом вони надихнули цілі покоління майбутніх українців. Події на Майдані – чіткий сигнал, що ми очищаємося від залишків радянщини, від рабського способу мислення, від нав’язаного нам за ці роки страху перед державницьким апаратом. Проте на сьогодні, після трьох років із часу цих подій і трьох років війни, видається, що наші чиновники досі цього не зрозуміли. На жаль, не розслідувані вбивства Небесної cотні, йде повний саботаж необхідних реформ, а захмарні статки наших чиновників продовжують зростати. Проте ми очистимось і від цього. Ми бачимо перед собою шлях, який вказали наші Герої. Євромайдан став тим необхідним поштовхом до свободи, ковтком свіжого повітря. Показав, що кожен українець може гідно жити на власній землі. Ми перестали боятися говорити правду, викривати корупцію, повірили, що можна добитися справедливості. Ми відчуваємо єдність і йдемо вперед. Слава Україні!
Богдан Тихолоз, український літературознавець, франкознавець, співавтор науково-просвітницького інтернет-проекту ФРАНКО:НАЖИВО/FRANKO:LIVE, доцент кафедри теорії і практики журналістики Львівського національного університету ім. І.Франка:
– Чим довше живу, тим більше розумію, що про гідність говорити – справа марна. Вона або є, або її немає. Це як совість. І ніякими “виховними годинами” тут не допоможеш. Гідність – це не просто самоповага. Це дух внутрішньої свободи і непокори, якої ніхто в людини не годен забрати. Останній і головний із наших привілеїв – залишатися собою всупереч усьому. Революція Гідності, як і кожна революція, не спроможна була змінити всього. Не належу до розчарованих, бо ще в розпал подій застерігав від надмірної зачарованості і завищених очікувань. Віра в те, що раптом зміниться все й одразу, – наївна. Проте переконаний, що Революція Гідності була історично необхідна і неуникна. Ми живемо ще в фазі її романтизації й міфологізації, яка плавно переходить у критичну фазу деромантизації й деміфологізації. Думаю, обидва полюси цих крайнощів – хибні. Сенс Революції Гідності, попри всі її неоднозначні наслідки в соціально-економічній та політичній площинах, для мене ясний й неспростовний: це високий приклад людського прямостояння, жертовного протистояння злу й готовності захищати власні цінності. Усвідомлення, раціоналізація цих цінностей – значною мірою, справа майбутнього. Але те, що Євромайдан був необхідний, а жертви Небесної сотні – недаремні, – для мене самоочевидно й безальтернативно. Водночас треба розуміти, що продовженням Революції Гідності мають бути сотні, тисячі маленьких революцій – на конкретних місцях, у конкретних сферах, населених пунктах, установах… Там, де панують негідники, потрібні такі ж повстання гідних, ладних і здатних не просто скинути “стару злочинну владу”, а справді міняти щось на краще – своїми руками, серцями і головами. Я особисто бачу тут і там такі маленькі революції гідності – і це здорові симптоми, які вселяють надію.
Володимир Квурт, міський голова Винник:
– Об’єктивно, Pеволюція Гідності змінила владу. Українці вчергове заплатили за недалекоглядність політиків і на цей раз кров’ю. Відбулася зміна офіційного вектора розвитку держави, проте, системні зміни ще дуже далекі до завершення, а реалізація владних повноважень і надалі відбувається у кращих совкових традиціях. Євромайдан, як рентген, просвітив одномоментно всю ницість влади, але ефект радше нагадує нанесення двадцятого шару фарби на старі труби – питання лише часу, коли фарба почала відпадати. Однак жертви не є марними. Ми склали найважчий іспит своєї державності – тест на гідність! Революція посіяла зерна, які проростуть в українській молоді і назавжди змінять країну! Ми отримали шанс нарешті порвати з своїм рабським минулим та повернути Україну в сім’ю вільної Європи.
Віталій Дяків, сільський голова Давидова, наймолодший сільський голова в Україні:
– Чи змінилась Україна? Так. Чи це те, про що ми мріяли? Ні, але ми розуміли, що в ті дні ми стали частинкою початку великих подій. Ми знали, що попереду нас чекають великі розчарування, поразки, та, зрештою, перемога, але навіть тоді ми мали надію, що змінимо країну. І ми її змінили. Та сьогодні перед нами стоїть новий виклик – реваншизм. Чиновники, посадовці, депутати та керівники усіх рівнів, які були за часів Януковича, знову повертаються у владу, але тепер прикриваючись “проєвропейськими” цінностями, “бізнесмени”, які накрали за часів “регіоналів”, зараз стають “успішними бізнесменами, які змінять країну”. Революція ще не завершилась, сьогоднішня Україна – це лише один iз етапів Pеволюції Гідності, і в нас попереду ще хвиля реваншизму або контрреволюції, повернення цензури тощо, та зрештою, якщо кожен iз нас не дасть себе обдурити й повірить у нове майбутнє без старих політиканів, то може нова Україна, та, за яку ми всі боролись й продовжуємо боротись, постане набагато швидше.
Мар’яна Павловська, одна з перших активістів Євромайдану у Львові:
– Львів’яни задали темп Євромайдану і отримали виклик – показати, що ми можемо бути не лише першими у протестах, а й першими у роботі, і першими дотримуватись тих цінностей, які популяризував Майдан. Я не буду відділяти як вплинула Революція на львів’ян зокрема, бо вони є невід’ємною частиною українського суспільства, а не ділитись на львівських, на донецьких, на схід чи захід – це ще один наслідок Майдану. Напевне, якщо ми називаємо події на Майдані Революцією Гідності, то основна зміна, яка трапилась у суспільстві – воно нарешті здобуло і навчилось відстоювати свою гідність. Кожному з нас Майдан дав усвідомлення особистої відповідальності за те, що відбувається в країні. Принаймні дуже хочеться в це вірити. Тому, якщо загалом про зміни, то ми позбулись страху, ми навчились не лише пишатись своєю країною, а й навчились працювати, щоб було чим пишатись. Ми стали відповідальнішими. Ми вчимось не просто критикувати владу, а задавати їй вектор працювати так, як вигідно нам, а не їм. Ми навчились гуртуватись і мобілізовуватись для вирішення тих питань, які нас стосуються. І ми нарешті усвідомили, що будь-які дії влади від місцевого до загальнодержавного рівня нас таки стосуються. Ми вчимось захищати своє, українське. Ми вчимось не нити і не скаржитись, що все пропало, а вчимось працювати, щоб все було добре. Незважаючи на різні спекуляції політиків, на нарікання вічно невдоволених на теми: “подивіться, що зробив ваш Майдан і кого ви привели до влади”, або “якби не Майдан, не було б війни, не було б сімей, які залишилися без дому, не було б поранених, не було б загиблих” тощо. Ми всі свідомі того, що нації так легко не народжуються... Ми свідомі, що кожен долучається до її становлення як може: хтось y зоні АТО, хтось волонтерством, хтось в органах влади, хтось просто чесно виконуючи свою щоденну роботу. Бо ж ми всі усвідомлюємо, щo якби не Майдан – як нації нас би вже не було. І куди б нас завели Янукович і Ко? І чи мали б ми можливість вільно думати, вільно говорити? І чи мали б ми хоча б шанс мати владу над владою? Майдан подарував нам гідність, свідомість, свободу, віру в майбутнє тут в Україні. Єдине, про що ми не повинні забувати, що як і там під стелою на Майдані Незалежності революцію робив кожен із нас, так само і зараз за майбутнє нашої держави відповідальність несе кожен з нас, а не політик, чиновник чи якийсь громадський активіст.
Вікторія Амеліна, письменниця:
– Я думаю, на Майдані ми усвідомили себе наново як суспільство. Усвідомили, принаймні на деякий час, свою відповідальність одне перед одним. Зрозуміли, як багато можна втілити завдяки самоорганізації, без призначених згори лідерів. І цей рух від інфантилізму до відповідальності, самоорганізації, реалізації важливих ініціатив знизу, а не згори, як на мене, продовжується. Українці вже не будують барикади, але повільно будують громадянське суспільство. Це найважливіший результат. Бо й реформи, нарешті проведені згори, не принесуть так багато користі, як перетворення суспільства атомізованого, де кожен сам за себе, на громадянське суспільство. Власне, лише доросле суспільство й може сформувати запит на справжні реформи. Майдан – найважливіший етап нашого дорослішання. Дорослішання нікому не дається легко. Але ми не повинні розчаровуватись, а маємо радше навчитися не зачаровуватися більше – знати, що після будь-якої перемоги, зокрема після перемоги революції, як після весілля, все лише починається. Починається важка праця й налагодження діалогу між різними частинами суспільства.
Володимир Карагяур, журналіст-стрімер (два місяці під слідством за участь y Майдані):
– Ми почали хоча б намагатися чути один одного. Величезна проблема за часів незалежності – це відсутність діалогу з сусідом, з владою, з суспільством. Ми починаємо прислухатися один до одного, а з часом почнеться і повноцінний діалог. Ми зрушили вперед і вже ніколи не повернемось назад. Так за нами стіна, в яку ми періодично впираємось задом бо робимо кроки назад, але шляху в минуле вже немає. Швидко перемін не буде, тому не варто розчаровуватись, стиснути зуби і рухатись тільки вперед вперто і впевнено. Ми навіть зробили ще не крок, а просто підняли ногу для того, щоб його зробити. Ми почали будувати політичну націю, тобто усвідомлювати себе сучасними українцями, і не тільки пишатися, а будувати державу. Побудова громадянського суспільства має свої етапи, так от впевнено рухаємося вперед – українці почали усвідомлювати що у них є права і свої права. Ми починаємо спорити з поліцією, владою, работодавцями і відстоювати свої права. Наступним кроком в побудові громадянського суспільства буде усвідомлення своїх обов’язків. Коли ми почнемо ставати відповідальними громадянами, коли ми будемо сміття кидати в урну і не голосувати за гречку, а чітко усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки між тим, як ми голосуєм і хто нами керує. Майдан відкрив для нас поле можливостей, і хоч багато хто каже, що воно закрилося або закривається – не вірте. Ми зараз як глина, з якої треба зробити неймовірно гарний глечик і ось від нас залежить, що ми з тієї глини зліпимо. Але ще треба його потім обпекти у жарі пічки, і ось це і буде для нас іспитом, яка б не була зараз погана влада вони не Яник енд Ко. Їм буде важко, дуже важко утриматись. І буде нам дуже важко йти цим шляхом, але ми дійдемо. Саме в Україні сформується нова система відносин влада – громадяни, і всі братимуть з нас приклад. Але треба йти...
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.5269 / 1.87MB / SQL:{query_count}