Росія образилася на Європу, а ще більше на Україну, хоча, власне кажучи, за логікою здорового глузду, мала б шукати причини "сепаратної ГТС-угоди" у самій собі. Після успішної піар-акції про винуватих українців, які буцімто зірвали постачання російського газу звиклій до комфорту Європі, шило почало вилазити з мішка, кремлівська карта виявилася битою залізними аргументами Києва і Брюсселя. Тепер і Мєдвєдєв, і, що важливіше, Путін, виглядають нечемними хлопчиськами, які накапостили у квартирі, а вину переклали на кота, що, з'ясовується, акурат тоді гуляв у дворі...

Але більше, ніж Росія, ображаються поодинокі українці, які з мудрими виразами облич просторікують щось про московське право, про залежність України та Європи від сибірських надр, про те, що продуктивні перемовини поміж Києвом та Білокам'яною можливі лише після зміни помаранчевого режиму. Панове Льовочкін, Бойко та Бородін (цей "незалежний" експерт ще недавно носив папери за енергетичним екс-міністром в уряді Януковича) лякають українців жахливими перспективами, унеможливити які можна, лише помирившись з Москвою.

Утім, "танець на трубі" для РФ, попри політичну складову, містить цілком економічні та фінансові па. Ніхто ні в Кремлі, ні в Україні не ставить перед собою запитання: а на чому, власне, базовані російські погрози. Що, може, знову перекриють вентиль? Тоді, звиняйте, треба визнати нечинними усі контракти, будувати газогони не повз Україну, а бажано до Китаю. Тоді слід вибиратися у міжнародні вояжі, перед тим виправивши не шенгенські візи, а папери у венесуельському посольстві. І цілоденно спалювати добутий газ, гріючи при цьому навколишню тайгу та місцевих аборигенів...

Європі бажано мати справу з конкурентоспроможним середовищем у країнах-постачальниках, і не тільки газу, але й усього іншого, що придатне для вжитку. У Москві ж ніяк не хочуть випускати з монопольних рук газові родовища, бо власне завдяки їм тримається режим.

Європа хоче гарантованого транзиту і готова вкладати великі гроші у цей проект. "Північні" та "Південні" потоки цікавлять не Брюссель, а купку перекуплених Кремлем німців, що люблять розповідати українцям про боротьбу з корупцією, а самі заплющують очі на "кумівство" колишніх канцлерів із газовим лобі. Брюссель цікавиться українською трубою, натомість нові члени Унії - латиші, естонці - ще не сказали останнього слова про те, чи погоджуються вони на ро­сійський газогін дном Балтики.    

Поганому танцівнику завжди щось заважає. Росія, врешті, має погодитися з тим, що спільний європейський паркет передбачає певні правила і певну, якщо бажаєте, обов'язкову програму. Якщо є охота взяти участь у танцювальному конкурсі довкола української труби, то насамперед варто змінити взуття: перевзутися з кирзових чобіт у щось більш пристойне.